Українсько-сербський словник

Що дізналися серби про українську культуру?

      За великим рахунком, Сербії зараз не до  чужих культур, їм би зберегти свою територію — Косово, а друге завдання — вижити. Середня заробітна плата в 400 євро і дуже дорогі комунальні послуги та електроенергія не дають історично російськоцентричним сербам розслаблятися. З другого боку, їхні культурні потреби задовольняються на високому рівні — чого вартують такі імена як кінорежисер Емір Кустуріца, композитор Горан Брегович — вони, правда, здебільшого живуть у Парижі, та письменник Мілорад Павич. До речі, у Белграді, напевне, кожна десята крамниця — книгарня, такої кількості книжкових магазинів я не бачила в жодній країні світу.

      Але взявся за гуж — показуй культуру гідно. 26—27 березня дав дві вистави Київський театр оперети, хоч артисти їхали і за своєю програмою, гастролі підгадали так, щоб посилити державний захід. По-друге, МЗС України представило дві виставки по своїй лінії — «Українська поштова марка» й «Оптико-голографічні копії історичних коштовностей України». У книгарні-галереї «Гласнік» виставці марок найбільше зрадів посол Японії в Сербії — він виявився філателістом і зацікавлено розглядав надруковані в Німеччині листи з марками, де зображені українські головні убори, народні костюми, портрети політичних і культурних діячів, музейні скарби. Решта 15 присутніх на відкритті хто теревенив з колегами — випала нагода побачитися, хто куштував українську горілку, хто розглядав офіційну делегацію. У Сербії її очолював виконуючий обов'язки першого заступника міністра культури і туризму Валерій Стасевич, а в пару йому дали його давнього приятеля по Донецьку, виконуючого обов'язки голови Держкомiтету у справах нацiональностей та релiгiй Георгія Попова. В етнографічний музей, де проходила виставка голографії, людей прийшло більше, але склалося враження, що культурою в Сербії цікавляться на 99% люди похилого віку. Представлення культурної спадщини в голографії — явище досить рідкісне у світі, особливо ефектно виглядають скіфські золоті прикраси, ікони, ювелірні вироби княжої доби. Для популяризації українського «золотого фонду» МЗС зробило цю компактну виставку (12 експонатів) у 10 примірниках — і протокольно, і гламурно. Розчарував зовсім уже протокольний мінімум присутніх на відкритті наших виставок: сербський партнер, державне підприємство «Югоконцерт» недбало поставилося до реклами Днів української культури, до роботи iз запрошеннями — у місті ми не побачили жодної афіші, на деяких заходах взагалі не було преси. Відтак чудова і унікальна виставка емалі Тетяни і Сергія Колечків «Вогонь натхнення» в Музеї наївного і маргінального мистецтва відкрилася буквально в присутності 20 чоловік. Переважно чиновників — музей розташований у будівлі міністерства культури Сербії. За умови не формального підходу до справи і з українського, і з сербського боку на неї мали «ломитися» люди, адже з емаллю в усьому світі працює дуже небагато людей, в Україні — близько 10 чоловік, у Сербії цим мистецтвом сплаву міді, склоподібних фарб, художньої фантазії і вогню не володіє ніхто. Подружжя Колечків до роботи з емаллю навернув Олександр Бородай, тепер вони самі проводять семінари в Європі і, крім усього, створили єдиний у світі емальєрний іконостас Святого Олександра Невського у Володимирському соборі в Херсонесі. Перекладачка сербського міністра культури Мілена Іванович, яка багато перекладає українських письменників і часто буває у Києві, була в захваті від живописної емалі Тетяни і Сергія і напросилася на гостину в їх майстерню.

      Більше пощастило художнику-модельєру, лялькарці Валентині Сазоновій. Її виставку «Слов'янська рапсодія» презентували у Новому Саді, де і місто більш прихильне до культури, і люди не так метушаться, як у столиці, і русинсько-українська громада значна. Також у Новому Саді (письменники Іван Драч, Василь Шкляр та Іван Лучук потрактували назву буквально і вкусили в місцевому «Армагеддоні» усіх фруктів у національній горілці ракії — хвалилися, що попробували і сливовицю, і грушову, й абрикосову, виноградну, айвову, яблучну. — Авт.) відкрили виставку «100 малюнків Олександра Довженка» з фондів музею Національної кіностудії імені Довженка та Тиждень українського кіно. Фактично кінематограф тільки й презентував сучасну українську культуру — в Новий Сад привезли свіжі фільми: документальні «Небезпечно вільна людина» про Сергія Параджанова та «Катерина Білокур. Послання», художні «Мамай» Олеся Саніна та «Другорядні люди» Кіри Муратової, анімаційні «Йшов трамвай №9» Степана Коваля та «Засипле сніг дороги» Євгенія Сивоконя, більшість заходів били на традиції і фольклор.

Що зазвичай показують на Днях культури?

      За словами заступника директора ДП «Україна» Вікторії Снігур, як правило, на Днях культури Україна показує традиційне мистецтво, народні ремесла і фольклор, які найкраще передають національні особливості — це цікаво людям, які нічого не знають про нашу країну. Потім «мистецьке наповнення» обмежується бюджетом — наприклад, Дні культури України в Сербії уклалися в 350 тисяч гривень. При цьому гонорар звичайного артиста складає 250 гривень, заслуженого — 350, народного — 450. Ні заслужені, ні народні за такі гроші їхати не погоджуються — навіть артисти національних колективів, підпорядкованих Мінкульту, а люди шоу-бізнесу й поготів. Тому побажання сербів бачити в Белграді Руслану розбилися об сувору реальність — де Міністерство візьме гроші на зірку? На «Експо-2005» у Японію правдами й неправдами вивезли групу ВВ, але клопоту з зірками, кажуть у ДП «Україна», яке виконує такого роду замовлення Мінкульту, зазвичай більш ніж достатньо. І справа не лише в гонорарах і райдерах, Олег Скрипка, наприклад, запізнився на свій виступ на 20 хвилин, а імператорська родина не звикла чекати. До честі Олега і «Воплів», кажуть адміністратори ДП «Україна», вони так завели публіку, що в тих іскри з очей летіли, але дипломати до останньої ноти сиділи, як на розпеченому вугіллі. Комерційні письменники — як от Оксана Забужко, Юрій Андрухович — теж зазвичай не рвуться в такі поїздки, на аргументи, мовляв, серби хотіли б почути вас «наживо», вони аргументували, що мають важливіші справи в інших країнах. Третій момент, який теж враховується в такого роду заходах — людська благонадійність артистів — траплялися випадки, коли музиканти чи танцівники з великих колективів залишалися за кордоном, а організатори мали великі неприємності.

      Цього року на плечах Міністерства культури 10 Років і Днів культури: наших — за кордоном та іноземних — у нас. Заступник міністра культури і туризму з питань міжнародного співробітництва Тимофій Кохан каже, що ефективно і на хорошому рівні можна провести не більше 5—6 подібних заходів на рік. За словами співробітників Мінкульту, після Помаранчевої революції полум'яні депутати й урядовці, що прийшли до влади, під час закордонних вояжів любили робити дружні жести — домовлятися про Дні й Роки культури, в результаті на 2005—2006 роки на папері було заплановано 24 обміни, а на ділі їх було менше звичайного. «Якщо ми в цьому році не осилимо 10 обмінів Днями і Роками культури, наступного року нам доведеться робити 20», — каже Тимофій Кохан «УМ». Кілька років тому при Мінкульті було чотири державних підприємства, що спеціалізувалися на певних заходах — одні «покривали» філармонійне і оперне мистецтво, інші робили урядові концерти, державні урочистості, треті відповідали за «експорт-імпорт». Зараз таких ДП — шiсть і одна бюджетна установа, вони беруть участь у тендерах на проведення різних Днів і за ідеєю мали б конкурувати між собою програмами, концепціями, точним підбором жанрів, стилів і митців для конкретної країни з урахуванням усіх геополітичних і культурних нюансів. Але на цьому рівні змагатися не прийнято, вирішальними є інші фактори. Наприклад, у ДП «Україна», крім величезного досвіду проведення концертів, забезпечення Днів культури, президентських ялинок, фестивалів etc, є важка артилерія — Василь Вовкун, режисер усіх державних свят і президентських заходів. Василь Вовкун колись створив один із найпрогресивніших мистецьких центрів України — «Арт-Велес», але як зізнався журналісту «УМ», нещодавно пішов звідти і місяць тому зареєстрував власне підприємство «В-Арт». Він був режисером і сербських концертів, але запідозрити ці дійства в режисурі Вовкуна було досить важко: перше відділення — солісти Тетяна Пімінова, Андрій Бондаренко, Єлизавета Ліпітюк і Олександр Василенко під акомпанемент ансамблю народних інструментів «Рідні наспіви» виконали в академічній манері переважно народні пісні, друге відділення — музика українських композиторів у виконанні оркестру «Київ-Класік» під орудою Германа Макаренка — все стандартно. Втім приймали музикантів добре, а співробітник нашого посольства сказав, що оскільки в Сербії не дуже добре розвинені класична музика, філармонійні концерти, белградці високо оцінили професійний рівень українських музикантів. На концерті-відкритті в Белграді була присутня відома югославська зірка періоду холодної війни Радміла Караклаїч, зараз уже дама доволі поважного віку.

Про що домовилися на офіційному рівні?

      В обох офіційних делегатів — і в Стасевича, і в Попова — це був закордонний дебют у ранзі високих держчиновників. Колишній начальник управління культури Донецької області Валерій Стасевич помітно хвилювався, але додаткових зусиль при підготовці виступів, офіційних промов не докладав — під час урочистого вiдкриття він примудрився не назвати зі сцени ні прізвища міністра культури Сербії, ні посла України в Сербії, ні посла Сербії в Україні. Традиційно на кожному наступному відкритті він доповідав про попередні і висловлював готовність співпрацювати по всіх напрямах. Поїздка не передбачала підписання офіційних угод, лише в Новому Саді — столиці автономної області Воєводина — пан Стасевич звернувся до голови уряду Воєводини Бояна Патіча з пропозицією відкрити в місті пам'ятник Тарасу Шевченку — українська сторона підготує гроші та ескіз, а сербська має виділити землю, та попросив підтримки в парламенті визнання Сербією Голодомору в Україні актом геноциду. Георгій Попов на зустрічі з Патічем від імені Коаліції національної єдності висловив підтримку сербському народу в боротьбі за свої інтереси, і український посол нервово потягнувся до склянки з водою. Пан Попов мав більш практичну місію — зустріч із русинською діаспорою, перші представники якої приїхали на територію нинішньої Воєводини 260 років тому і зараз діаспора нараховує 15 тисяч чоловік, і українською (5000 людей). Взаємини між ними непрості, оскільки русини наразі активно лобіюють визнання себе окремою нацією, але співпрацювати з Україною хочуть і радикальні русини з «Руської матки», і поміркований Союз русинів і українців, і радикальні українці. Літні школи україністики, книжки, література, фестивалі, костюми, навчання діаспорських дітей в українських університетах — ось головні прохання до українських гостей. Втім українська і русинська діаспора — не пасивні шукачі донорів, вони самі видають книжки і газети, проводять фестивалі, запрошують з України письменників і артистів. Офіційні гості, вислухавши діаспору, нічого конкретно не обіцяють — поможемо, підтримаємо, ми з вами.

       У посольстві і обох міністерствах поставили галочки — Дні культури відбулися. В кінці року — брати-слов'яни-серби покажуть свої культурні здобутки в Києві. Запорукою того, що в них все вийде добре, є той факт, що дружиною Надзвичайного і Повноважного посла Сербії в Україні Горана Алексіча є Світлана Зоріна, начальник Управління культури Київміськдержадміністрації. Вона вибірково брала участь в офіційних заходах у Белграді, з деяких вони з чоловіком зникали по-англійськи, романтично тримаючись за руки.

P.S. Про українсько-сербські літературні контакти в рамках Днів культури читайте в найближчих номерах «УМ».

КОМЕНТАР

Надзвичайний і Повноважний посол України в Сербії Анатолій Олійник:

      — Офіційна делегація, яка прибула у зв'язку з Днями культури  в Республіці Сербія, торкалася питання визнання Сербією Голодомору в Україні геноцидом на всіх офіційних зустрічах. Це питання тут порушується не вперше, минулого року я особисто зустрічався з головою парламенту Республіки Сербія і передав йому і декларацію, і закон, прийнятий Верховною Радою України. Це питання вивчалося старим парламентом, як ви знаєте, 21  січня цього року в Сербії відбулися вибори й обрано новий парламент. Голова попереднього парламенту обіцяв нам, що, згідно з  процедурою, ці питання будуть перенесені до нового парламенту. Я впевнений, що це питання рано чи пізно буде розглянуто на користь України. Бо це питання істини, питання справедливості, питання, наскільки ви глибоко знаєте свого приятеля по співробітництву, і я переконаний, що воно буде вирішене позитивно.