Під землею крадуть мільйонами!

      Головне контрольно-ревізійне управління оприлюднило результати чергової перевірки вітчизняного вуглепрому. Вони, м'яко кажучи, вражають: зі 135 вугільних копалень, що потрапили під несподівану ревізію, порушення віднайдено на 130 шахтах. «Наліво» пішло 528,3 млн. грн. державних коштів — це при дотації галузі з держбюджету минулоріч у 2,4 млрд. грн! Лише прямих збитків,тобто таких, що фактично вже ніколи не вдасться повернути, нарахували 50 млн. грн.

      Ситуація виглядає ще більш приголомшливою на тлі того факту, що КРУ минулої осені вже здійснювало перевірки низки вугільних підприємств Донбасу. Тоді на 63 самостійних суб'єктах підприємницької діяльності нарахували порушень ще на 200 млн. грн., причому, за твердженням заступника керівника Контрольно-ревізійного управління Сергія Бельчика, понад 51 млн. грн. — то були абсолютно відверті, зухвалі крадіжки.

«Продам обладнання для шахти. Утричі дорожче!»

      Складається враження, що перевіряючих із посвідченнями державних службовців на шахтах українського вуглепрому «мали на увазі». Ось абсолютно свіжа оборудка, що її викрили в Донецькій області цими днями: керівники однієї з шахт приховали від обліку та реалізували «по своїх каналах» кілька залізничних потягів з вугіллям. Незаконний заробіток становив, згідно з попередніми підрахунками, 400 тис. грн. За результатами перевірки порушено карну справу. Думаєте, сидітимуть?

      Навряд чи. Міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб після останньої робочої поїздки Донбасом у лютому скаржився місцевій пресі: «Ми з допомогою КРУ подивилися, що декларують керівники підприємств і що є насправді — які реальні запаси вугілля на складах, а не на папері, яка техніка працює і є на підприємствах. Скажу, що відкрили для себе багато цікавого. З 1,5 мільйона тонн вугілля, що повинні були бути на шахтних складах, за твердженням керівників, реально виявилося хіба кілька тисяч тонн. Решта - чистої води приписки».

      А ще на українських шахтах прилаштувалися цупити державні гроші, безбожно завищуючи ціну використаного обладнання та матеріалів чи зараховуючи до підземних бригад «мертві душі», які насправді працюють десь на будівництві котеджів для начальства, чи купуючи дешеве вугілля на підпільних «копанках», аби потім утридорога перепродати його державі як власний видобуток. Чи розбавляючи паливо, призначене для теплових електростанцій, пустою породою, що воно без «підсвітки» мазутом узагалі горіти не бажає.

      Ось що розповідає про найрозповсюдженішу та ювелірно відпрацьовану схему відчуження державних коштів із вуглепрому народний депутат Михайло Волинець, голова Конфедерації вільних профспілок України: «Ахметов виграв тендер із закупівлі нового шахтного обладнання. Інші навіть не подавали заявки — чи то їх залякали, чи створили «відповідні» умови. Тож устаткування на шахти «директор Донбасу» поставляє за ціною, що в 2—3 рази перевищує реальну. На додаток, часто-густо то стара, уживана техніка, ремонтована та ледь підфарбована. Відшкодовує за це держава за статтею «Держпідтримка вугільної промисловості», позаяк шахти не мають вільних коштів на придбання обладнання. Натомість Ахметов забирає у копальні вугілля за заниженими цінами. Так грабуються вугільна промисловість і держава».

Приватизація дихає у потилицю

      Складніше зрозуміти, навіщо взагалі столичні КРУки заходилися нині вкотре перевіряти «особливий» регіон. Якщо навіть і у сприятливіші моменти історії незалежної України зупинити гігантський кримінальний насос, що відпомповує мільярди державних дотацій, виділених вуглепрому, кудись у закордонні офшори, нікому не вдавалося. Ну, бракує у вітчизняному соціумі такого собі Олександра Матросова, щоб кинувся на страшну чорну діру, про яку більшість політиків, господарників добре знає, але обходить її десятою дорогою.

      Проте, «якщо зірки запалюються, комусь це потрібно». З повідомлення відповідального працівника Головного контрольно-ревізійного управління Олександра Жарука можно зрозуміти, що під прес несподіваної перевірки потрапили, поруч із відвертими «доходягами» (на кшталт шахт ім. Дзержинського та «Булавінської», де вугіллячко досі рубають відбійними молотками), такі відносно нові та перспективні копальні, як селидівська «Росія» чи шахта ім. Стаханова держкомпанії «Червоноармійськвугілля». Саме останні становлять ласий шматок під час вугільної приватизації, коли вона нарешті розпочнеться.

      Хоча з приватизацією вітчизняного вуглепрому не все так просто. До моменту реанімації «донецькими» Мінвуглепрому та повернення в його керівний фотель С. Тулуба чільник об'єднаного МінПЕК Віктор Тополов сповідував схему передачі вугільної галузі у приватні руки великими холдингами, створеними за територіальною ознакою. Мовляв, хто бажає придбати пару-трійку пристойних копалень, не пошкодує грошей, аби заодно взяти на себе відповідальність за кілька старих та малоперспективних підприємств. Чоториразовий міністр С. Тулуб відразу ж повернув власний, вивірений підхід: дві спеціалізовані компанії, енергетична та коксівна, поєднані в держпідприємство «Вугілля України», яке підпорядковане Мінвуглепромові. А вирішує, кого в ручному режимі першим приватизувати... здогадайтеся хто?

      І все б воно ладком, та «червоні директори» шахт, що встигли розбещитися неконтрольованою господарчою свободою за час нескінченних змін концепцій модернізації вітчизняного вуглепрому, навідріз відмовилися віддати печатки та контроль над поточними банківськими рахунками. Після кількох складних галузевих нарад у Донецьку та Луганську нинішній голова Мінвуглепрому мусив зважити на цю реальність. Тим більше що керівництво уряду, лобiюючи інтереси великого регіонального бізнесу, поставило перед С. Тулубом завдання: протягом кількох наступних років збільшити видобуток вітчизняного вугілля на чверть, довівши його до 100 млн. тонн на рік. «Планка» майже фантастична, а без зразкової слухняності безпосередніх виконавців на місцях — взагалі недосяжна.

      Тож можна припустити, що найближчим часом в українській вугільній галузі все відбуватиметься по-заведеному. У шахтарських селищах, десь у донбасівській глибинці, директор шахти по-старому буде цар, бог і батько рідний. Парламент звично виділятиме дотації бідним голодним шахтарям (на поточний рік, за розрахунками віце-прем‘єра Андрія Клюєва, потреба — 5 млрд. грн. — Авт.). «Донецькі» бізнесові структури продовжуватимуть регулярно висмикувати в держави найпривабливіші копальні, попередньо усунувши незговірливих топ-менеджерів. До речі, регіональні експерти кажуть: на черзі шахти «Червоноармійська» №3 та «Краснолиманська».

      Ну, а на решті підприємств час від часу «інкогніто зі столиці» з‘являтимуться надокучливі, але, якщо розібратися, не такі вже й фатальні ревізори. Адже, як кажуть, порядок має буть!

Сергій КОРОБЧУК.