Гібрид Путіна і Берлусконі,

      Чи можете собі уявити, що буде, якщо одна черепна коробка об'єднає в собі мозкові півкулі двох людей: російського самодержавця Володимира Путіна та італійського олігарха Сильвіо Берлусконі? Вийде, либонь, щось грізне і владне, а може, і «сапоги всмятку», як любить жартувати Володимир Володимирович. Уява нобелівського лауреата 1997 року з літератури Даріо Фо настільки багата, що намалювала гібрид Путіна і Берлусконі, який і став головним персонажем нової п'єси під назвою «Двоголова аномалія».

      Ідея написання цієї сатири виникла в Даріо Фо після того, як Володимир Путін улітку провів кілька днів на віллі Берлусконі в Сардинії. Тоді, на великий подив європейської спільноти, італійський прем'єр лояльно висловився стосовно політики, яку провадить Росія у Чечні. «Ви пам'ятаєте прес-конференцію в Римі, коли один англійський журналіст затиснув Путіна в куток, запитуючи його про репресії у Чечні, про вбивства полонених і останні вибори в Грозному, що виявились звичайним фарсом? — запитує Режисер у Актриси у пролозі до «Двоголової аномалії». — Путін від цих питань блідне, починає заїкатися. І тут Берлусконі стає на захист свого «російського товариша»: «Що ви таке говорите? Ви погано поінформовані. Вибори в Чечні пройшли абсолютно законно! Путін завжди діяв демократично!».

      Пізніше виявляється, що дружба Путіна й Берлусконі набагато самовідданіша. Володимир Володимирович (його грає сам Даріо Фо) спокійнісінько відпочиває у затишній кімнатці. І раптом в апартаменти вриваються озброєні чеченці. Путін у дзюдоїстському кімоно («він чемпіон з бойових мистецтв і без кімоно не може не те що спати, а навіть займатися коханням») зіскакує на ноги і стає у войовничу стійку: «Хвилиночку, давайте подумаємо. Давайте все обговоримо. А як же діалектика?». «От наша діалектика», — відрубують чеченці й спустошують магазини своїх автоматів на тілі президента Росії. Тут до кімнати вбігає Сильвіо Берлусконі (його роль теж виконує Даріо Фо) і пропонує чеченцям розповісти кумедний анекдот про Буша. Такий відволікаючий маневр не спрацював — і чеченська куля влучає у чоло італійського прем'єра. На щастя, поруч проводилася конференція хірургів. Медики вирішили замінити поранену мозкову півкулю Берлусконі на частину мозку мертвого Путіна.

      Через тиждень Сильвіо отямлюється. В його голові — неадекватна мішанина, він нічого не пам'ятає, навіть про свій статус. Лаючись, як російський чоботар, Берлусконі просить горілки. Прогалини пам'яті про свої маєтки та політичну діяльність заповнює інформація, яку збирав Путін, працюючи в КДБ.

      Було б дивно, якби Даріо Фо, лауреат премії Нобеля, обмежив своє творіння звичайним «палп фікшн». Сатира тут, звісно, ллється через вінця: обмотаний бинтами Даріо в приталеному плащі постійно пародіює Берлусконі. То сміється від вуха до вуха, то рухається маріонеткою (італійський прем'єр, попри свою масивність, має хирляву статуру), супроводжуючи притаманні Берлусконі жести російським матом. У п'єсі, як відзначає італійська преса, є і мораль, і політика, за котру Даріо Фо та його дружину Франку Рейм (вона виконує роль Актриси та Вероніки Ларіо, благовірної Берлусконі) свого часу не пустили до США.

      «Наріжною проблемою п'єси є конфлікт інтересів», — зазначає Даріо Фо. З одного боку, Берлусконі доводиться боротися за інтереси Італії (а заодно Європейського Союзу, де зараз головує його країна), а з іншого — не забувати про власний бізнес. Після того, як напів-Берлусконі приходить до тями, дружина розповідає йому про бізнес та контрольовані мас-медіа, про його діяльність на посаді прем'єра. Це, звичайно, вражає власника двох «голів». І хоча пам'яті збереглося мало, він намагається бути і успішним підприємцем, і вдалим чиновником. Це не зовсім виходить: у певнi моменти Сильвіо називає своє найближче оточення чеченцями. Та найприкріше для нього інше: дружина, розчарувавшись, перестає його кохати. Берлусконо-путінську «шизофренію» у свідомості італійського прем'єра долають шоковою терапією. Бідолашний Сильвіо, вчергове отямившись, усвідомлює, що він накоїв за час владарювання — і «аномального», і звичайного.

      Фо зазначає, що не мав на меті дискредитувати італійського прем'єра як людину: «Як голова держави він залежить від своєї посади і впроваджує закони під себе. Я не хотів би переходити на особистості. Ця п'єса розповідає про тих, хто дискредитує владу». Добрі наміри Фо не знайшли схвальних відгуків самої влади. Консерватори, до яких належить Берлусконі, вимагали заборонити п'єсу. Римський театр «Олімпіко» перед тим, як пустити прем'єру на свою сцену, зажадав від Даріо сценарію. Дійшло до того, що на захист митця стала Вероніка Ларіо, дружина Берлусконі. Вона сказала, що цензура — неприпустима річ, і висловила бажання подивитися п'єсу. Не тому, що цікавиться ставленням громадськості до свого чоловіка, а тому що любить мистецтво.