Вишківський гасовий комунізм

      Років з десять тому Луцьк прогримів на всю Україну, потрапивши, «завдячуючи» військовим, у число екологічно небезпечних міст. Бо саме «літуни», які дислокувалися тоді в Луцьку, подарували мешканцям Вишкова безплатний авіаційний гас, який люди черпали просто зі своїх криниць. Цією сумішшю можна було заправляти автомобілі, що і демонструвалося наочно у численних репортажах.

      Проте дармовий гас на Вишкові мешканці окремих вулиць і будинків виявили значно раніше, ще за радянських часів. На вулиці Руданського, що неподалік самого аеродрому, не в усіх криницях був такий привілей. Родині Віктора Сергійовича Мачулки «пощастило» потрапити у той список. Його будинок — на вулиці Руданського, 8. А виявили гас у криниці років 25 тому, а може, і більше. Віктор Сергійович добре це пам'ятає, бо у сусідів якраз весілля гуляли. І гості вранці потягнулися вервечкою до криниці вгамувати «сушняк». Але у відрі замість води був чистісінький гас! Потім місцеві люди билися об заклад із тими, хто не міг повірити у таке диво, бо диво було ще й у тому, що у Мачулків була повна криниця пального, а в сусідів через кілька хат — ані грама. Навіть на крайньому обійсті, яке розташоване за якихось триста метрів від складу паливно-мастильних матеріалів військового летовища, гасу у воді не було. А в Мачулків, до криниці яких від цього складу буде  метрів із 500 (це тільки у нас могли так військові аеродроми будувати!) — хоч дiжками черпай, що вони й робили. Спочатку господар вичерпав усе до самого дна — думав, що прибуде чиста вода. Але наступного дня криниця знову наповнилася гасом.

      — Черпав щодня, скільки треба було. Дiжка завжди була повною. По півтонни можна було відкачати. Зробив форсунку і котел на гас перевів. Як при комунізмі жили! — сміється Віктор Сергійович, згадуючи ті часи. — Тут брав той гас, хто хотів. І організації, і ЖЕКи — смолу розтоплювати. Напевне, наша криниця на водоносну жилу потрапила, куди гас вилили. Бо в інших, навіть глибших криницях, не було.

      — А як же з питною водою? Де брали?

      — З водою була ціла біда. Їздили з бідонами й дiжками на сусідні вулиці. Часом і сердилися люди, що воду вичерпуємо, хоч води, кажуть, не можна шкодувати. А настануть вихідні, на прання води скільки треба. Намучилися. Не знаю, яка там пляма під землею була, але сам не раз бачив, як літаки скидали зайве пальне, котре не відлітали. Воно і йшло в землю. Це вже потім приїжджав міністр оборони, і ці труби на наших полях пробили. А ми того гасу давно нюхнули. Воду нам військові намагалися зробити, пробурили свердловину, але не глибоку — не вода, а гас. Тоді вже закільцювали нас до міського водогону, знову ж труби кинули сталеві, вода іржава, недобра, та куди подінешся — п'ємо. Робили перевірки, сказали — пити можна. Хоч би на пластикові поміняли. А ті свердловини, які вони по полях пробили для спостереження, тепер людям заважають городи орати, бо треба весь час їх обминати. Нехай би вже їх прибрали. Гасу ніби немає.

      Зачерпуємо із старої криниці Мачулків відро води. Пальним пахне добряче, але то, ймовірно, не стільки вода, як відро, яким свого часу не одну тонну авіаційного пального вичерпали. Але не покинули її, не занедбали. Хочуть почистити, щоб можна було хоч городи поливати.

      Причина з'яви гасу у вишківських криницях невдовзі стала зрозумілою: деякі підземні резервуари з пальним на військовому аеродромі мали тріщини. Отож гас поволі капав у землю, утворивши велику гасову пляму, яка потрапила у водні горизонти. Розміри її були настільки вражаючими, що до Луцька терміново примчалися (звичайно, на вимогу місцевих властей) представники Міноборони, екологи і навіть представники іноземних фірм. Останні приїхали з конкретними пропозиціями, як злокалізувати й нейтралізувати пляму, що рухалася в напрямку Стиру й реально загрожувала не лише Волині. Пробурили свердловини, щоб спостерігати за рухом небезпечного пального в підземеллях. Міністерство оборони начебто погодилося компенсувати витрати на всі ці роботи як головний винуватець. Потім з'явилася вже якась українська фірма. А потім...

      Що ж, власне, сталося потім? Анічогісінько. «Літуни» після розформування військової частини полетіли з Луцька, залишивши про себе на згадку військовий аеродром і старі проблеми. За всі ці роки у Вишкові практично нічого більше не робилося. Про гасову пляму за політичними боями просто забули. Пробурені свердловини й досі стоять нічийні. Місцеві екологи періодично спостерігають за ними і бомбардують листами своїх міністрів та керівництво Міноборони з проханням передати ці свердловини геологам. Щоб вони моніторили пляму. Але Київ уперто мовчить. І сам не гам, й іншим не дам. А може, і немає ніякої плями взагалі? Ця крамольна думка закрадається мимоволі. Звичайно, якийсь витік гасу був, бо в криницях він тоді з'явився не з неба, а з-під землі. Однак масштаби екологічної небезпеки могли бути перебільшені, аби викачати з держави побільше грошенят. Ще тоді ходили чутки, що перевірка з Міністерства оборони виявила у луцьких військовиків великі втрати авіаційного пального. І саме тоді з'явилася версія про тріщини в резервуарах і гасову пляму під землею. А може, насправді гас випарувався в інше місце? Невигідно було, напевне, комусь, щоб роботи із знезараження плями тривали. Безліч запитань, на які й досі ніхто не дав конкретної відповіді. Гроші розійшлися теж не відомо куди.

      Деякі мешканці екологічно небезпечного району стверджують, що тепер у їхніх криницях вода стала трохи кращою, хоч запах у неї поганий і їжу на ній вони не варять. Восени минулого року лише в чотирьох свердловинах екологи виявили забруднення. Сказати, що пляма кудись змістилася чи люди її просто вичерпали, наразі не можна без детальніших досліджень. Не так давно спеціалісти «Північгеології» обстежували вишківські свердловини і зробили висновок, що вони ще придатні для експлуатації. Та за кілька років деякі з них стануть уже непридатними для використання. В якому стані гасова пляма нині, як вона рухається і чи дійде до Стиру — про це наразі ніхто сказати не може. А Стир, як відомо, впадає у Прип'ять, Прип'ять — у Дніпро. Чому державні мужі у Києві про це забули — теж неясно. Або погано знають географію, або їм сьогодні геть не до якогось там Луцька. Або...