А це — під помідорчики!

      Деякі адміністративні райони, особливо ті, що неподалік від столиці чи інших великих міст, до порушення земельного мораторію ставляться по-філософськи спокійно. Бо сувору заборону продавати власні чорноземи скасували уже давно! Не на папері, ясна річ, але вдячні покупці й не вимагають надмірної законності. Для них важливо «де факто» — аби землиці побільше та поближче до затишних столичних квартир. І районна влада завдяки широті своєї душі, як це не дивно, доволі часто йде назустріч.

      Якщо так триватиме й далі, то офіційний дозвіл  продавати сільгоспугіддя в деяких районах може виявитися простою формальністю. Шлагбаум тільки піднімуть, а за ним — уже  суцільні таблички «Приватна власність». Бо жадібні на дармове українські чиновники придумали чимало хитромудрих схем, як обійти закон. Ось деякі з них.

Схема №1: а хто вам сказав, що земля для товарного виробництва?

      Методів, щоб обійти закон, завжди є чимало. Але для кращого ефекту потрібні ентузіасти — бажано з числа місцевого керівництва. На Київщині цими днями  розгорівся скандал: депутати Бориспільської районної ради запідозрили голову райдержадміністрації у сприянні «своїм людям», які раптом захотіли різними шляхами придбати трохи місцевої земельки. Пікантність ситуації полягає у тому, що, згідно зі своїми посадовими обов'язками, саме голова адміністрації мав би активно протистояти таким схемам. І аж ніяк не сприяти їхнiй реалізації.

      У розпорядженні «УМ» — низка розпоряджень голови Бориспільської районної державної адміністрації Івана Полюховича про зміну цільового використання земельних ділянок: із товарного сільськогосподарського виробництва для ведення особистого селянського господарства. Ось, наприклад,  на території Гірської сiльської ради (якщо глянути на карту, до Києва рукою подати) за цими документами  переведено в іншу графу понад 28 гектарів. Але ж таких розпоряджень могло бути і більше!

      Людині, котра не знає технологій земельних комбінаторів, такі тонкощі можуть видатися несуттєвими: особисте, товарне — яка, мовляв, різниця? Але, з точки зору чинного законодавства, саме ці нюанси приховують у собі величезні можливості: якщо товарну землю від перепродажу захищає мораторій, то земельні ділянки для ведення особистого господарства  їхній власник може продати хоч нині. Як наслідок, у районі занепадає товарне сільськогосподарське виробництво, страждають селяни, позбавлені можливості працювати на полі. Але ж хто зважатиме на такі нюанси, коли нині вартість сотки землі у «прикиївських» селах доходить до 20 тисяч доларів?! А завтра буде ще більше.

Схема №2: у «ділі» — тільки Полюховичі!

      Журналісти нашого видання отримали просто вражаючі за своїм цинізмом документи: копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Їхня унікальність полягає у тому, що всі ключові особи засвідченої нотаріусом оборудки мають прізвище... Полюхович. Але не тільки. Ось, скажімо, громадянка N, яка проживає в місті Києві, продає два гектари землі в Бориспільському районі громадянину Іванову, мешканцеві Рівненщини. При цьому інтереси продавця представляє столичний житель Полюхович Іван Іванович, а покупця — також Полюхович. Але Богдан Іванович! Причому обидва ділові партнери доводяться ... рідними синами голові Бориспільської райдержадміністрації, таємничий пан Іванов — тесть шановного Івана Павловича.

      У редакційному сейфі — 12 таких договорів. Ми також не знаємо, скільки їх було насправді, але той факт, що в усіх документах незмінно фігурують «брати-сини» Полюховичі, м'яко кажучи, дивує. І наштовхує на запитання: то скільки ж усього гектарів довіреного йому районного чорнозему стало особистою власністю сім'ї голови?

Схема №3: конкурс для одного учасника

      Але, скільки би розпоряджень людина не видавала, охопити своєю увагою всі широкі бориспільські лани таки важкувато. І в цьому випадку виручає оренда. Звітуючи перед районними депутатами, голова адміністрації заявив, що торік укладено 20 договорів оренди земельних ділянок площею 129 гектарів.

      «Проте Бориспільський відділ земельних ресурсів показує дещо інші цифри — 28 договорів площею 415 гектарів! — говорить перший заступник голови Бориспільської райради Ігор Левтун. — За інформацією, отриманою з державного реєстру, маємо ще п'ять договорів і 157 гектарів. Шляхом нескладних арифметичних дій отримуємо не 129, а цілих 572 гектари».

      Утім тут важливі не тільки цифри, але й сам підхід. Бажання господарювати на районних землях мали різні фірми, а голова райдержадміністрації шанобливо ставився лише до обраних. І коли конкуренти цих щасливчиків подали до суду, той виніс рішення — провести аукціон або конкурс на право оренди двох ділянок площею майже 55 гектарів.

      Але що там та Феміда із її цікавою звичкою заплющувати очі?! Стоїть собі з терезами — то й нехай стоїть! Одне з судових рішень у Борисполі оскаржувати не побажали — мабуть, тому що не змогли. Але й виконувати його — також. Про те, як вийти із делікатної ситуації, в адміністрації думали три місяці. Як виявилося, не даремно — план дій був простим до геніальності: рішення суду ігноруємо, а наступний договір знову укладаємо зі своїми улюбленцями. Мабуть, демонструючи, що є таки в районі дбайливий і впливовий «господар».

Схема №4: бюджет почекає. Та не мій, а районний!

      Оренда землі, за найпростішою логікою, передбачає отримання за це коштів — до бюджету району, як відомо, надходить понад 60 відсотків! Ще 15 використовують  для реалізації соціально-економічних і культурних програм територіальних громад, а 25 відсотків — надходить до держбюджету.

      Але знаєте, бюджет, навіть районний, це така незбагненна та ефемерна субстанція... І в Борисполі до боржників, які господарюють, але не сплачують  належного, ставляться доволі гуманно. Наприкінці  минулого року заборгованість податкових платежів за орендовані земельні ділянки піднялася на рекордну висоту — 837 тисяч гривень.

      У законі, до речі, дуже чітко написано, як треба діяти у такій ситуації, коли господарюючий суб'єкт відмовляється платити: звернутися до суду за достроковим розірванням договору оренди. І зробити це має господар, тобто орендодавець. У даному випадку — Бориспільська районна державна адміністрація.

      Чому Іван Павлович не гримнув кулаком по столу і не почав вимагати гроші від «забудькуватих» бізнесменів, можна тільки здогадуватися. Жодної інформації на цю тему ми, на жаль, не маємо, але бувалі люди розповідають: у такій ситуації зазвичай частина боргу плавно перетікає в кишеню відповідальної особи, і цей факт значно знижує її пильність. Недарма ж землю так поетично називають у нас  годувальницею. А громада району залишаєтся, як водиться, при своїх інтересах.

Схема №5: обережно, ворог підслуховує!

      Свою діяльність на посаді керівника виконавчої вертикалі району пан Полюхович зумів оточити своєрідним ореолом таємничості. Коли до нього офіційно звернувся голова Бориспільської районної ради В.Л.Єрмаков і попросив розповісти колегам-депутатам про надані в оренду земельні ділянки, отримав дивну відповідь: інформація дуже конфіденційна, а ви, дорогі друзі, втручаєтеся у нашу діяльність.

      Причому, сказано це було не в усній розмові, а написано на офіційному бланку. Ніби й не існує Закону «Про місцеве самоврядування», де чітко сказано, що ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів перебуває у компетенції рад різних рівнів, і вони делегують ці повноваження місцевим адміністраціям. А до природних ресурсів належать землі — залучені до господарського обігу і такі, що не використовуються в народному господарстві.

Результат — недовіра

      Бід в аграрному секторі Бориспільського району — чимало. Серед них, скажімо, «лже-фермери», які орендують багато гектарів землі, але не обробляють її, чекаючи кращої ціни і можливості вільно продавати її. Рілля заростає бур'янами, землеробство занепадає. Проте навіть облiку таких земель у районі немає. «Туди жодного разу не поїхав інспектор, як того вимагає ст. 144 Земельного кодексу, — продовжує Ігор Левтун. — Також наша районна адміністрація не зупинила жодного намиву, жодної самозабудови, жодного самозахоплення. А пан Полюхович висловив справді революційну ідею — перевести всю товарну землю в розряд особистого селянського господарства».

      Важко стверджувати, які саме дії районного «зверхника» стали останньою краплею для депутатів, але в «чоловічий день» 23 лютого нинішнього року сесія Бориспільської райради  висловила недовіру голові районної державної адміністрації Івану Полюховичу.

      «Відповідно до чинного законодавства, ми повідомили про це рішення Кабінет Міністрів і попросили його подати Президентові України подання на звільнення голови Бориспільської райради із займаної посади, — каже пан Єрмаков. — Адже це наша єдина надія зберегти районні землі від розбазарювання, для людей, які тут живуть  з діда-прадіда і хочуть на землі  господарювати. Таких людей є чимало, і ми зобов'язані їм допомогти».

      Про свої біди бориспільські депутати повідомили главу держави, знає про ситуацію в районі й обласне керівництво. А оскільки «тінь» від таких вчинків зазвичай падає далеко, депутатський корпус переконаний, що влада уже найближчим часом дасть свою принципову оцінку подіям у районі.

      Час не чекає: залишається усе менше...

Лев ЮРСЬКИЙ.