Відступати нікуди, позаду Кабмін!

      Вітчизняна вугільна галузь нині переживає, мабуть, чи не найважчі за всю свою історію часи. Бо спад вуглевидобутку, заборгованість із зарплати шахтарям тощо тепер немає на кого звертати. Раніше як було? Причиною всіх негараздів проблемної галузі в Донецьку вперто називали «чужих» керівників, бо і Прем'єр «не свій», і керманич Мінвуглепрому «не такий». Мовляв, ось як тільки на цих посадах будуть вихідці з вугільного краю, які досконало знають проблеми гірників, все зміниться — галузь розвиватиметься і процвітатиме небаченими досі темпами...

«ПроФФесіонали» розвалили вугільну галузь

      Сталося. Донецьким шахтарям тепер уже гріх нарікати на відсутність при владі «своїх». І Кабмін, і Мінвуглепром, і наймасовішу галузеву профспілку гірників тепер очолюють колишні донеччани (деякі з них — вже навіть удруге). А позитивних змін і обіцяного результату катма. Навпаки, в останній час у вугільній промисловості складається досить дивна й тривожна тенденція — чим більше шахти отримують бюджетних коштів, тим вони гірше працюють. Приміром, фінансування вугільних підприємств торік зросло майже в 1,5 раза, а видобуток палива зменшився на шість відсотків і при цьому його собівартість збільшилася вдвічі.

      Узагалі ж на шахтах Донеччини за останні п'ять років вуглевидобуток знизився з 41 мільйона тонн (2002 рік) до 36, 4 млн. і продовжує зменшуватися. Отож аби змінити ситуацію на краще, в області вже розроблено спеціальну концепцію чергового реформування вугільної галузі, над якою попрацювали фахівці Донецької облдержадміністрації, вчені та керівники шахт.

      Оте чергове реформування передбачає, певна річ, насамперед подальший розвиток всієї вітчизяної вугільної галузі. Тим більш, що у даному разі є всі підстави брати приклад із розвинених країн світу, до рівня яких поки безуспішно намагається підтягтися Україна. Поки ж, на жаль, порівняння з темпами зростання вуглевидобутку в світі не на нашу користь. У Китаї щороку видобувають понад мільярд тонн вугілля! Австралія за останній час збільшила його видобуток удвічі, США та Канада — в півтора рази. І тому на цьому тлі падіння вуглевидобутку в Україні з 1990 року вдвічі — до щорічного показника близько 80 мільйонів тонн на рік інакше, як занепадом, не назвеш.

Шахтарів поділять на чотири сорти

      Що ж пропонують донецькі автори концепції реформування вугільної галузі? Насамперед, як розповів журналістам голова Донецької облдержадміністрації Володимир Логвиненко, всі 86 тутешніх шахт за рівнем перспективності були поділені на чотири групи. До першої потрапили ті підприємства, які потрібно розвивати і які мають найбільший виробничий потенціал (21 шахта). Вже їхні назви — «Красноармійська-Західна №1», імені Засядька, «Південнодонбаська №1», «Краснолиманська» — свідчать, що йдеться про безперечних лідерів галузі та міцних середняків. За словами Володимира Логвиненка, деякі із шахт цієї групи вже довели свою спроможність не залежати від бюджетних коштів — навіть не маючи згаданого фінансування, вони зуміли стати конкурентоздатними на паливному ринку. Певна річ, на кожній з цих шахт теж слід подбати про подальше підвищення ефективності роботи і з подібним там вже навчилися справлятися.

      У 15 шахт, які віднесені до другої групи, теж є майбутнє, і вони класифікуються як «потенційно перспективні». Тобто шахти імені Абакумова, імені Калініна, «Бутовська», «Україна» та інші мають солідні та якісні запаси палива і можливість збільшити обсяги вуглевидобутку після застосування нових технологій та модернізації й заміни застарілого обладнання на сучасне.

      До третьої групи (17 шахт) потрапили ті підприємства, що в останні роки більше нагадують валізу без ручки: кидати неохота, проте й нести важко. Ці шахти — «Моспінська», «Булавінська», «Єнакіївська» імені Гайового та їм подібні вже не мають глобальної перспективи, однак вони все ж повинні ще допрацювати свої запаси і поступово згортати виробничу дільність. Звісно, таке можливе за умови надання державної підтримки на покриття витрат із собівартості та утримання основних фондів. Для всього цього їм відведено строк не менше 10 років.

      Остання група найбільша (33 підприємства) і має неофіційну назву «смертники», бо тут зібрані ті шахти, що за всіма критеріями (незначні запаси вугілля, убогий технічний стан, відсутність робочих рук, висока собівартість вугілля) позбавлені будь-яких перспектив. Щоправда, чотири з них — «Чайкіно», «Центральна», «Путилівська» та імені Кисельова — потрапили до окремої підгрупи таких, які будуть реконструюватися. Ще 14 шахт вирішено тимчасово законсервувати, і їхня подальша доля вирішуватиметься у майбутньому. А ось стосовно 15 шахт своєрідний вирок винесено вже зараз — їх варто закрити негайно.

Безробітним наказано процвітати

      Коментуючи долю останніх — фактично приречених на ліквідацію —шахт, голова Донецької облдержадміністрації переконаний в тому, що «не потрібне вугілля будь-якою ціною». Бо й справді шахти, що виводяться з експлуатації, давно вже працюють ніби за інерцією і при цьому приносять величезні збитки.

      Зрозуміло, закриття шахт неможливе без вивільнення гірників, частину з яких буде переведено на інші шахти, а деяким доведеться змінювати фах. Причому, суха статистика зараз не на користь шахтарів. Адже нині на копальнях області трудяться 156 тисяч гірників, хоча при теперішньому рівні вуглевидобутку потрібно не більше 60 тисяч чоловік.

       Які ж очікувані результати впровадження згаданої концепції реформування галузі? За задумом її авторів, на першому етапі — 2007—2008 роки — шахти Донеччини збільшать вуглевидобуток на 3 мільйони тонн вугілля щороку (нині це 35—36 млн. тонн). Також збільшиться загальна кількість створених робочих місць (4 тисячі), обсяги залучення інвестицій (300 мільйонів) та відрахувань до бюджету (120 мільйонів гривень). Ще відчутніший плюс за всіма показниками передбачається на другому етапі — в 2008—2011 роках, адже тільки обсяги щорічного видобутку вугілля зростуть на 13 мільйонів тонн.

      Однак це за умови, що задумане й справді буде поступово втілюватися в життя. Бо ж не секрет, запропонована донеччанами концепція є тільки одним із варіантів оздоровлення й виведення вугільної промисловості із затяжного виробничого й соціального «піке». Поки відомо, що в Мінвуглепромі теж розробили свою модель подолання кризи. Як саме вкотре реформуватимуть проблемну галузь, вирішуватимуть теж недавні донеччани, які перебралися до столиці на керівні посади та постійне проживання. Звідси й величезна відповідальність, адже звалювати вину за ймовірні прорахунки їм тепер вже й справді не буде на кого.