Як журналіст, який за першими двома «українськими» «Євробаченнями» спостерігав власне з ЄС, а інші два провів днюючи і ночуючи за київськими та афінськими кулісами, дозволю собі зауважити, що Україна має викривлене поняття про цей конкурс. Ми беремо в ньому участь усього лише четвертий рік, а Євробачення знало і 60-ті, і 70-ті, трансформувалося, змінюючи свої пріоритети. Прихильники конкурсу — це доволі вузька спільнота, яка щороку приїздить потусуватися на черговий травневий фестиваль, розслабитися за гальбою пива в Євроклубі, співаючи композицію представника Британії у 69-му, Туреччини у 2003-му, чи будь-яку пісню з веселенькими притопами-прихлопами. А глядачі конкурсу — це ситі європейці, які зазвичай дивляться нудні реаліті-шоу по тіві. Достойним уваги «Євробачення», на мою думку, є тільки тому, що це справді єдиний музичний конкурс, який об'єднує 42 країни Європи. А ми зі своїм хворобливим прагненням до неї потрапити готові вчепитися в горлянку кожному, хто не поділяє наших уподобань щодо вибору виконавця.

У четвер автор образу Вєркі Сердючки Андрій Данилко нарешті зустрівся з журналістами і розповів про деталі своєї участі у «Євробаченні». Важко пригадати, коли востаннє Андрій публічно з'являвся не в образі Вєрки, зокрема тому, а також у зв'язку з скандалами, які супроводжують його участь у конкурсі, Данилко зібрав аншлаг ЗМІ.