Міста-привиди

      З недавніх часів з'явилися всі підстави вважати, що відоме з історії велике переселення народів — ніщо в порівнянні з переїздом до столиці «донецьких». Найпершими у цьому пересвідчилися ті ж мешканці Києва, які на власному досвіді відчули величезний наплив вихідців з Донеччини. Бо обживати столичні кабінети й квартири керівні донеччани взялися всерйоз і надовго. Тобто повезли з собою не тільки членів своїх родин та родичів, а й заступників, помічників-референтів, коханок, охоронців, водіїв, масажистів, кухарів, перукарів, писарів... Отож, може, це просто збіг обставин, та факт залишається фактом — густо заселеною областю в останні роки немов, як кажуть, Мамай пройшов. І тому нині саме Донеччина займає сумнівну першість у державі за кількістю залишеного напризволяще житла — порожніми тепер є понад 6 тисяч квартир.

      А своєрідною «родзинкою» такої ситуації є те, що найбільше квартир-пусток залишилося у місті, де пройшли колись дитячі та дуже бурхливі юнацькі роки нинішнього вже двічі Прем'єр-міністра Віктора Януковича. Отож у лютому нинішнього року на території міськради Єнакієвого нараховувалося 2127 порожніх квартир: господарі подалися звідси у пошуках заробітку та ліпшого життя.

      Слід сказати, для самих мешканців краю подібне лідерство Єнакієвого не стало сенсацією. Бо ж відомо, що перше активне переселення «народів» на території безпосередньо регіону розпочалося після того, як Донецьку обласну держадміністрацію очолив виходець із цих країв Віктор Янукович. Тоді про невеличкий білоруський хутір Януки ніхто ще навіть не згадував, і малою батьківщиною, а значить, «пупом землі», називали Єнакієве. І звісно, протягом п'яти наступних років, доки областю керував Віктор Янукович, із Єнакієвого до Донецька, немов птахи у вирій, потяглися земляки. Скільки їх за цей час перебралося до обласного центру й отримали там керівні посади й постійну прописку, статистика мовчить. Та добре відомо, що саме слово «Єнакієве» було ледь не визначальним для тодішньої кадрової політики в органах місцевої влади. Тоді навіть з'явився жарт, що в Донецьку доведеться будувати новий мікрорайон для земляків «губернатора», названий, звісно, «Єнакієвський». А нині кажуть, тепер нехай цим переймається столична влада, бо землячки з оточення екс-голови облдержадмінiстрації хмарою вже посунули за своїм патроном до Києва.

      Утім, окрім неофіційної, але дуже популярної версії щодо збільшення порожніх квартир у Єнакієвому, є й інша — більш правдоподібна. Саме на неї звернув увагу й заступник голови Донецької облдержадміністрації Юрій Хіврич (теж, до речі, виходець із Єнакієвого) — під час селекторної наради з керівниками міст і районів на тему безгоспного житла. «Проблема порожніх квартир стосується, звісно, не тільки нашої області, але там, де закриваються промислові підприємства, особливо вуглевидобувні, вона стоїть найгостріше, — переконаний він. — Єнакієве втратило шахти «Червоний Жовтень», «Юний комунар», «Червоний Профінтерн», «Олександрівську». На «Вуглегірській» ніяк не закінчать новий горизонт...».

      Тобто після закриття шахт-«годувальниць» гірники та їхнi сім'ї справді змушені були зніматися з насиджених місць і шукати заробітку та житла в інших краях. І, певна річ, стосується це не тільки Єнакієвого. Наприклад, з подібних причин у Селідовому зараз — 1995 квартир-пусток, у Горлівці — 1245, в Дзержинську — 668, в Білозерському — 530, в Димитровому — 428. А всього в області, за даними комунальних служб, які проводять інвентаризацію безгоспного житла, вже нараховується понад 6 тисяч залишених господарями квартир. Ця цифра ще не остаточна, та й за цим показником Донеччина не має собі рівних у державі.

      Зрозуміло, покинуте житло створює довжелезну низку проблем для місцевої влади населених пунктів, де величезна кількість порожнього житла аж ніяк не означає готовність приймати новоселів. Приміром, у тому ж Єнакієвому більша половина залишених квартир — приватизовані. Тому за цієї умови, коли представники влади позбавлені можливості розпоряджатися чужою власністю, вона за відсутності господарів поки перебуває в повному розпорядженні бомжів і просто любителів усього того, що погано лежить. Інша половина житла справді перебуває-таки в розпорядженні міської ради, однак ці квартири закріплені за злочинцями, які нині відбувають покарання за гратами, за дітьми-сиротами тощо. Справді вільними є тільки близько 600 квартир, однак вони не є привабливими для потенційних новоселів. По-перше, розташовані у віддалених районах та селищах. А по-друге, рівень благоустрою та комунального «сервісу» в них не набагато кращий печерного.

      Практика переконливо показує, що справитися самотужки з проблемою керівники тих міст, де найбільше квартир-пусток, неспроможні. Тому тут більше сподіваються на підмогу з боку держави, яка після закриття шахт мала б подбати про створення нових робочих місць для вивільнених гірників та членів їхніх сімей. А ще на місцях переконані, що без змін у законодавстві про приватизовані квартири, якісь дії органів місцевого самоврядування у цьому плані будуть просто безперспективними. Про необхіднiсть змін до Житлового кодексу згадував на селекторній нараді й заступник голови облдержадмінiстрації Юрій Хіврич. За його словами, керівники Донеччини вже передали свої пропозиції до Верховної Ради і розраховують на підтримку депутатів.

      Цікаво, що на тлі безперспективності залишеного житла в області є й певний досвід розв'язання цієї проблеми. Зокрема, в місті Українськ місцева влада гарантує всім приїжджим квартири, що їх новосели можуть самі вибирати із усіх-усіх вільних. І досі такою пропозицією тут скористалися вже більше півтори сотні новоселів. Щоправда, подібне стало можливим завдяки головній умові — всім тут гарантували не тільки житло, а й роботу. А це відбулося завдяки тому, що після тривалої «сплячки» «прокинулася» і запрацювала тутешня вугільна шахта, де відчувається нестача робочих рук.

      Однак цей досвід, на жаль, поки не стосується інших населених пунктів, де відсутність перспектив працевлаштування тільки збільшує кількість порожніх квартир, що поступово перетворює й самі міста на міста-привиди. То чи не цей досвід, про який колись уперто торочив керманич Кабміну, згадуючи «економічне диво», створене у колись очолюваній ним Донецькій області, буде поширений і на всю державу?