У бегемотиків боліли животики...

      «У тебе є щось від шлунка?» — таке запитання від когось із родичів, колег, друзів і просто знайомих я чую щонайменше раз на місяць. «Порадьте, будь ласка, щось від шлунка», — з таким проханням до працівників аптек по всій Україні щодня звертаються десятки людей. Але ж у кожного хворого, який хоче позбутися болю в животі, смоктання «під ложечкою», постійного відчуття нудоти чи важкості в шлунку, своя причина дискомфорту. Не можна вилікувати застарілу бактеріальну виразку банальними пігулками для пониження кислотності! Не можна прибрати ерозивну пляму зі слизової шлунка за допомогою мікстури для вгамування печії! Не існує універсального засобу, який би однаково підходив хворим на гастрит і виразку, коліт і рак шлунка! І горе тим, хто цього не розуміє...

      Лікування «всліпу», без походу до лікаря, без обстеження і без встановлення точного діагнозу, як стверджують українські медики, нерідко тільки погіршує стан хворого. Знеболювальні препарати приглушують симптоми тієї ж виразки, хвороба прогресує, а бідаха навіть не здогадується, що в його нутрощах прогризає дірку підступна бактерія. А коли такий пацієнт зрештою потрапляє до лікаря, той може і не встигнути надати допомогу.

Лікувати, не чекаючи перитоніту!

      За даними лікарів із клініки хірургічних хвороб Дніпропетровської державної медичної академії, сьогодні в Україні понад чотири мільйони (!!!) людей хворіють на гастродуоденальну виразку. І щороку більш як 30 тисячам таких пацієнтів роблять операцiї з приводу ускладненого перебігу виразкової хвороби. Адже виразка, якщо її не лікувати, може роз'їсти судину, яка проходить близько до рани. Кровотеча, яка почнеться у хворому органі, аж ніяк не додасть жертві хелікобактера гарного настрою. Утім це не найгірше, що може статися з людиною, яка не звертає уваги на больові «дзвіночки» власного організму. Адже рана-«довгожитель» запросто може перейти на сусідній орган (підшлункову залозу тощо) і продовжити там свою чорну справу.

      Коли ж поруч із виразкою, яка поглиблюється, немає іншого органу, відбувається прободіння (перфорація, прорив) виразки. У шлунку виникає дірка, через яку до черевної порожнини виливаються напівперетравлені харчі вперемішку з соляною кислотою та колоніями хелікобактера. Головним симптомом перфорації є гострий сильний біль — у пацієнта складається враження, ніби його хтось ударив ножем у живіт. І тут, як говорить мій знайомий лікар, головне — доїхати до реанімації. Особливо «терплячі» пацієнти, які не розуміють глибини проблеми, до екстренної операції просто не доживають. Вони помирають від перитоніту (запалення черевини) ще дорогою до лікарні.

      Як зазначають фахівці Дніпропетровської державної медичної академії, перфорація виникає у 10—20 відсотків усіх пацієнтів, хворих на виразку. Причому результативність операції у такому випадку  залежить від того, скільки часу минуло від прориву шлунка чи кишки. У разі пізньої госпіталізації (через 12 і більше годин після прориву) через прогресуючий перитоніт і шлунково-кишкову кровотечу помирає близько третини пацієнтів із перфораційною виразкою. А серед тих, хто потрапляє на операційний стіл протягом години після прориву, летальність не перевищує двох відсотків.

Камера на шнурочку

      До слова, окрім виразки в природі існує чимало інших, не менш серйозних хвороб шлунка і кишечнику, які дають про себе знати лише періодичними болями. Не хочете дізнатися про свій діагноз на порозі операційної? Тоді йдіть до гастроентеролога! Він краще, нiж сусідка баба Фрося (навіть краще за всемогутню телевізійну рекламу), знає, як вас лікувати. Але приготуйтеся до того, що крім традиційного опитування на тему: «Що болить?» вам доведеться пройти ультразвукове обстеження органів травлення, здачу крові та сечі на аналізи і «чудове» обстеження під назвою гастроскопія. Медики називають послідовний огляд стравоходу, шлунка й 12-палої кишки езофаго-гастро-дуоденоскопією, пацієнти частіше кажуть «ковтнути зонд» чи «ковтнути кишку», але суть дослідження від цього не змінюється.

      Із власного досвіду скажу: коли дядько у білому халаті пхає до твого рота довжелезний гумовий шланг, а потім крутить електронне «око» приладу, щоб роздивитися стінки шлунка й

12-палої кишки у всій їхній красі, хочеться просто втекти з кабінету і більше ніколи там не з'являтися. Чим-чим, а комфортністю для пацієнта процедура гастроскопії не відрізнялася ніколи. Як у радянські часи, так і сьогодні народ ішов до гастрокабінетів без особливого ентузіазму. В першу чергу через те, що трубка товста, в нiй ховаються канал для подачі світла до хворого органу, канали для передачі зображення, а також порожнина для подачі нагору шматочка підозрілого, схожого на злоякісну пухлину, утворення.

      У старих радянських гастроскопах, напханих волоконно-оптичними джгутами, діаметр «шлангу» сягав близько двох сантиметрів. Ці довгі, чорні, товсті шланги, які створюють найбільший дискомфорт при введенні у стравохід і дають не найякіснішу «картинку», i сьогодні ще використовують у більшості районних та міських гастровідділень.

      Водночас у деяких державних діагностичних кабінетах та в більшості приватних клінік замість «допотопних» фіброендоскопів сьогодні можна побачити обладнання нового покоління — відеоендоскопічне. Лікар не розглядає ваш шлунок через окуляр, розміщений на кінці «кишки», а дивиться на «картинку», яку маленька відеокамера передає цифровим способом на монітор. При цьому лікар може детально роздивитися кожну ділянку шлунка під багаторазовим збільшенням. Щодо товщини «кишки»... У Києві деякі ендоскопічні кабінети оснащені апаратами японського виробництва з дуже тонкими трубками. Наприклад, діаметр трубки у гастрофіброскопа Пентакс FG-29W становить 9,8 міліметра, трубка в моделі Пентакс FG-16V має діаметр 5,3 міліметра, ультратонкий гастроскоп Пентакс FG-15W має ще менший діаметр трубки — 4,9 міліметра. Але, на жаль, останні дві моделі, які найбільше підходять для огляду дітей, в Україні можна побачити дуже рідко...

П'ять хвилин ганьби

      Для того щоб лікар зміг добре роздивитися нутрощі пацієнта й помітити ерозивну пляму на стінці шлунка чи запалену ділянку 12-палої кишки, «око» ендоскопа не повинно загрузати у рештках м'ясної вечері або тонути в калюжках томатного соку, випитого зранку. На «засміченій» картинці фахівець навряд чи зможе відшукати виразку, яка тільки-но почала набирати сили, отож втрачається сенс усього дослідження. Тому на обстеження обов'язково треба приходити натщесерце. А це означає, що:

      1) щонайменше за добу до гастроскопії не можна ласувати «важкою» їжею, яка довго перетравлюється. Причому під заборону потрапляють не тільки м'ясні та жирні страви (смажена курка, узбецький плов, торти й тістечка тощо), але й екзотичні наїдки, не характерні для нашої національної кухні. Цілком їстивний на вигляд салатик з океанських молюсків або поживний паштет із бичачих яєць може призвести до тривалого розладу шлунка, а діарея навряд чи полегшить процедуру ендоскопії;

      2) останній прийом їжі планується за 12 годин до гастроскопії. Скажімо, якщо процедуру призначили на дев'яту ранку, то повечеряти треба не пізніше від дев'ятої вечора. Але це не значить, що перед голодною ніччю треба завантажити шлунок висококалорійними харчами. Навпаки, вечеря має бути дуже легкою, розвантажувальною. Можна з'їсти сирок з йогуртом або випити кефір з булочкою (варіант, який вам найкраще підійде, може підказати лікар), а за годину-другу вкладатися спати. Бо чим більше спиш, тим менше хочеться їсти;

      3) якщо майбутнє «знайомство» із зондом лякає вас незгірш від зустрічі з маньяком, перед сном випийте заспокійливий засіб. Для боротьби з занепокоєнням цілком згодиться настоянка з кореня валеріани чи собачої кропиви, але в розумних дозах;

      4) вранці перед зондуванням категорично заборонено не лише щось їсти і пити, а й навіть приймати ліки — за винятком випадків, коли вживання препаратів є життєво необхідним.

      Якщо ви сумлінно виконали всі умови підготовки до гастроскопії, ласкаво просимо до діагностичного кабінету. Там вас покладуть на кушетку, бризнуть у горло анастезію (щоб під час процедури у пацієнта не виникло блювотного спазму), підстелять під голову пелюшку чи рушник (туди стікатиме слина, яку пацієнт тимчасово не зможе ковтати), попросять затиснути зубами спеціальний мундштук (мабуть, для того щоб не відкусити лікареві пальця і не погризти дороге обладнання), попросять зробити ковток — і тут починається найцікавіше. Лікар засуне в глотку «шланг» (ковтати трубку, наче довгу макаронину, вам не доведеться) і почне роздивлятися «картинку». Ваше завдання в цей момент — не пориватися вибігти з кімнати і рівно, неглибоко дихати, обслинюючи пелюшку. П'ять хвилин ганьби — і ви знаєте, що саме змусило живіт розболітися.