Здавалося б, 20 копійок!..

      Уряд Віктора Януковича, який головним своїм завданням вважає «тримати» ціни на соціальні товари, вже найближчим часом буде змушений шукати виправдань перед електоратом: процес зростання цін на основний продукт харчування більшості українців став незворотним. І пенсіонери та малозабезпечені будуть вимушені залишати у булочних все більше коштів та намагатися зрозуміти: де вони зуміли потратити свої «підвищені» пенсії?

      Утім, якщо уважно проаналізувати динаміку цін, Волинь та Донбас не були першими регіонами, у яких зросли «хлібні» ціни. Просто саме там подорожчання виявилося найбільшим — відповідно 8 та 11 відсотків, тобто 15—20 копійок. Але ще у січні нинішнього року хлібобулочні вироби з борошна вищого сорту у семи областях коштували дорожче, ніж у грудні. Щоправда, ненабагато — від 0,5 до 4 відсотків. Злегка коригували цінники на хліб у лютому.

      І якби усе продовжувалося у режимі «тишком-нишком», ніхто з влади особливо б не заперечував. Сміливці, які посміли висунутися далі за колег, були змушені приймати гостей із Державної цінової інспекції, а ситуацією зацікавився особисто Прем'єр, який влаштував черговий публічний «наганяй» міністрові економіки. Цілком автономний Крим, як відомо, пішов ще далі і встановив ціни на «соціальний хліб» наказом місцевої Ради міністрів, попутно обмеживши рентабельність своїх хлібозаводів.

      Здоровий глузд та певний життєвий досвід підказують, що закручувати гайки до безконечності не вдавалося ще нікому. Авторитетний у певних колах Кабмін Віктора Януковича, на жаль, не може ефективно протистояти світовим тенденціям. У світі ж пшениця останнім часом повільно, але невпинно дорожчає. Головна причина, як не дивно це звучить, — нафтова криза. Тобто світове співтовариство, зіткнувшись віч-на-віч із нестачею енергоносіїв, активно впроваджує виробництво біоенергії. І поля, де споконвіку росла пшениця, починають тішити око паростками ріпаку чи сої. Зерно останнім часом починає бути дефіцитом, а отже, не підняти на нього ціну — з точки зору виробника — було би просто нерозумно.

      Зрештою, хліб в Україні коштує просто смішні гроші — у порівнянні з деякими країнами він дешевший приблизно вдесятеро. І з'їдаємо ми його вдвічі більше, ніж мешканці країн «першого ешелону».

      Відмежуватися від цих процесів нам досить важко, адже Україна входить у десятку найбільших експортерів зернових і має чудовий потенціал вирощувати і продавати ще більше. Втім спроба дистанціюватися від несприятливих тенденцій була, але заборона експорту зерна, всупереч сподіванням авторів цієї сміливої ідеї, не змогла стабілізувати внутрішній ринок. І коли Кабмін був щиро переконаний, що ціни завмерли, вони, виявляється, тільки причаїлися, а нині знову рвуться догори.

      Якісне борошно, яке зазвичай використовують для випікання улюблених сортів хліба, стає дефіцитом у несільськогосподарських регіонах. Тож хлібзаводи Волині і Донецька тягнули на себе ковдру не через жадібність, а тому, що опинилися у гіршій ситуації, ніж їхні колеги у традиційно зернових областях. Певний час заводи працювали ще на старих запасах, а потім порахували рентабельність... Прибутковість галузі за останній час знизилася удвічі і становить нині щонайбільше п'ять відсотків. У Києві пекарі, якщо вірити даним столичної міськдержадміністрації, стоять біля печей собі у збиток.

      Нинішній уряд змушений обирати: або і далі «вичавлювати соки» з пекарів і штовхати галузь до прірви, або витрачати на регулювання цін додаткові кошти з «резервних джерел» і робити біднішими рідних олігархів чи продавати якусь частину бізнесу. Щоправда, існує ще одна можливість — організувати гучну каральну акцію проти недбалих міністрів, місцевих керівників — видовища інколи захоплюють більше, ніж хліб.