Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Володимир Iвасюк.
Ламаючи стереотипи, коли подібні фільми приурочували до певних круглих дат, автор проекту «Життя моє — обірвана струна...» Василь Ілащук та робоча група у складі сценариста Тараса Ткаченка, режисера Сергія Сотниченка, оператора Олексія Салова та інженера монтажу Максима Палагнія зняли фільм про класика (не побоюсь цього трохи патетичного слова) української естради Володимира Івасюка. Сидячи в залі на презентації цього фільму поряд з його ровесниками (тим-таки Олександром Злотником, з яким юний Володя вчився певний час у музичній десятирічці імені Лисенка), дивуєшся, що таке можливо, адже Івасюк для нас назавжди залишиться отаким усміхненим, сонячним, юним, навіки молодим, яким постав у кадрах презентованого фільму. Навіть дивно уявити, що за кілька років країна (а таки є надія, що це станеться) буде відзначати шістдесят років від дня його народження і тридцять — від дня смерті. Сьогодні багато хто з молоді не пригадає, хто такий Володимир Івасюк, але пароль «Червона рута» спрацює, і ви почуєте: «Так, знаємо, аякже!». І це не лише пісня, яка своїм сценічним довголіттям довела беззаперечний талант її автора, а й музичний фестиваль, який багато років поспіль відкривав для країни молоді таланти.
Володимир Івасюк почав свій творчий злет з високого старту — у двадцять він «вистрелив» своєю «Червоною рутою», яка зробила його ім'я дійсно безсмертним, на всесоюзному фестивалі «Пісня -71», далі була «Пісня -72», Сопот-76, Сопот-77. У доробку композитора десятки пісень на слова чудових поетів Богдана Стельмаха, Ростислава Братуня, серйозна робота над музикою до спектаклю «Прапороносці», яку він писав на замовлення самого автора — Олеся Гончара. Здавалося, попереду такі обшири...
Чому раптом на найвищій ноті рвуться струни? Занадто висока напруга чи хтось навмисно (пам'ятаєте, як у Паганіні?) це підлаштовує? Як і майже тридцять літ тому, залишається загадка смерті непересічної особистості, талановитого композитора і просто світлої людини — Володимира Івасюка. Фільм також не дає відповіді на це запитання, та його автори й не ставили перед собою такої мети. Головне — нагадати усім, що талант треба берегти, бо бездарі проб'ються самі. Фільм спровокував болючі теми в царині культурного життя країни. Про це та багато іншого й говорили присутні на вечорі поет Юрій Рибчинський, композитор Олександр Злотник, режисер Василь Вовкун, інші шановані гості. Залишається сподіватися, що до цієї дискусії долучиться не лише мистецька еліта України, а й політики, державці, меценати, від яких значною мірою залежить розвиток національної культури. А для цього потрібно показувати фільм «Життя моє — обірвана струна...» не лише для вузького кола обраних, а для широкого загалу, по телебаченню...
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>