Елітна та/або якісна шкільна освіта

Хочеш бути успішним не ходи до школи

      «В українську систему освіти щорічно інвестують 35 мільярдів гривень. І що ми маємо на виході? Якістю вітчизняної освіти не задоволені ні роботодавці, ні учні, ні їхні батьки, ні самі ж учителі!» — емоційно розповідає засновник елітного київського ліцею «Гранд» Володимир Співаковський. Він переконаний, що причина — у застарілості самої освітньої системи, яка дісталася Україні з часів СРСР. «Радянська освіта була якісною, бо слугувала поставленій меті: виховання «радянської» людини. Тепер же цілі змінилися, тому й стара система не може давати новий якісний продукт», — пояснює Співаковський.

      Що ж може вважатися «якісним продуктом»? Засновник ліцею «Гранд» переконаний, що це зовсім не фундаментальні знання, як вважалося донедавна. «Радянська школа давала глибокі знання, особливо з фізико-математичного профілю, наші учні займали і досі займають призові місця на світових та міжнародних олімпіадах. Проте скажіть мені, чому в Україні досі немає комп'ютера чи мобільного телефона власного виробництва, чому тут одні з найгірших у світі дороги та будинки, в яких неможливо жити? Тим часом американці, освіту яких ми постійно критикуємо, мають значно вищий рівень життя, а їхня промисловість набагато розвиненіша в технічному плані. Очевидно, нам не вистачає чогось іншого», — підсумовує власник одного з найдорожчих середніх навчальних закладів у країні.

      Чого ж саме не вистачає нашим спеціалістам? Як роботодавець, Співаковський оцінює претендента на вакантне місце в міжнародній корпорації «Гранд» не за дипломом, віком чи статтю, а за психологічною відповідністю посаді. «Мені цікаво, нахабний він чи ні, розумний чи не дуже, може керувати людьми чи швидше вміє вибудовувати горизонтальні комунікативні зв'язки», — пояснює Співаковський і додає, що уміння спілкуватися закладається у шкільному віці. А звичайна державна школа не надто сприяє розвитку особистості дитини. Тим більше, не додає учню впевненості, якщо він не такий, як усі. Але саме харизматичність, оригінальність, креативність роблять людину в майбутньому успішною. « Я навіть погоджуюсь з досить контраверсійною думкою: якщо хочеш бути багатим і успішним — не ходи до школи», — посміхається Співаковський.

      Його школи-ліцею це зауваження, очевидно, не стосується, адже саме в «Гранді» діти проходять уроки багатства, щастя, успішного сімейного життя, вчаться знаходити свій стиль, опановують гарні манери. Задоволення вчитися у цьому ліцеї коштує 9 тисяч 800 євро на рік. Проте класи не пустують, а батьки, за словами Співаковського, домовляються про те, щоб віддати свою дитину в «Гранд» за кілька років наперед.

Безплатна освіта — надто дорога

      «Ми не настільки багаті, щоб віддавати своїх дітей у так звані безплатні школи», — розповіла «УМ» Аня Сопова, мама другокласника Жені, учня Святошинської гімназії. На уточнювальне питання, чи це не просто красива фраза, вона сміється і додає, що значна частина престижних київських державних шкіл мають так звані «благодійні фонди». «Без «благодійного» внеску, сума якого в середньому становить 600 доларів на місяць (а може доходити і до тисячі), на твою дитину і не подивляться», — пояснює Аня. За гімназію, в якій вчиться Женя, вони з чоловіком-підприємцем платять 400 доларів на місяць, але заради майбутнього дитини таких грошей батькам не шкода.

      Послуги, які пропонує Святошинська гімназія, характерні для більшості платних київських спецшкіл, гімназій чи ліцеїв. Дитина перебуває в школі цілий день. Там же вчить уроки, відвідує секції та гуртки після навчання, обідає, вечеряє (а в деяких i снідає, i полуднює).

      Ще кілька років тому приватні школи хвалилися тим, що у їхніх класах навчалося 15—20 дітей. Сьогодні, як правило, у класах шкіл такого типу близько 30 учнів, проте клас ділять на групи при вивченні іноземних мов та інших профільних предметів. До речі, у приватних школах, як правило, дають дуже непогані знання з іноземних мов, причому діти вчать дві, а то й три-чотири іноземні мови. Так, у Олександрійській гімназії, крім англійської, вчать німецьку, французьку та іспанську мови. В ліцеї міжнародних відносин можна вивчити також фарсі та японську. А в Гімназії східних мов учні, крім англійської, вчать китайську, тайванську, хінді, японську та інші екзотичні мови.

      Приватні школи мають власну охорону, психологічну та медичну служби. У багатьох є ігрові кімнати для наймолодших учнів, спортзал, хореографічний зал. Як правило, є комп'ютери з доступом до інтернету, басейн.

      Часто учнів елітних шкіл забирають з дому та розвозять по домівках після закінчення навчального дня на автобусі. Для батьків, які «кують гроші» на роботах із ненормованим робочим днем, це дуже зручно. А якщо врахувати, що послуги няньки, яка забирає дитину зі школи, годує її, гуляє та допомагає вчити уроки, коштують 200—500 доларів на місяць, то батьків, чиї діти вчаться у приватних школах «повного дня», можна зрозуміти.

      Аня Сопова задоволена тим, що її син може відвідувати гурток з малювання, театральний та східних єдиноборств у своїй же школі. Крім того, підкреслює вона, вчителі не «тиснуть» на учнів, не намагаються «запхати» у них побільше знань, а зацікавлюють предметом. А якщо дитина пропустила кілька днів через хворобу, вчителі знайдуть час для додаткових занять після уроків. Самі ж уроки викладачі проводять часто нестандартно — можуть повести клас на екскурсію до історичного чи природничого музеїв, показати навчальний фільм, провести урок у вигляді конкурсу, семінару чи навіть наукового дослідження. «Ми платимо за якість навчання та за гарних учителів», — каже Сопова.

      Статистика, надана самими приватними навчальними закладами, показує, що 95—100 відсотків їхніх випускників вступають у престижні вищі навчальні заклади. Крім того, багато коледжів, ліцеїв та спецшкіл мають договори з тими чи іншими ВНЗ. Таким чином, випускні іспити в середньому навчальному закладі автоматично є вступними до «профільного» ВНЗ.

Освіта погіршилася, бо в школу прийшли гроші

      Троє дітей Вікторії Бриних вчаться у тій школі, яка була найближчою до їхнього дому. Якістю освіти своїх двох синів та дочки вона задоволена. «Все залежить від учителя, — переконана вона. — Якщо вчитель любить дітей, зацікавлений своїм предметом, то він зможе передати це своє зацікавлення учням, а отже, буде і непоганий рівень знань». Платним школам Вікторія не довіряє, мотивуючи це тим, що всі викладачі вчилися за однієї системи, а тому не надто відрізняються ні знаннями, ні підходами. А «вчителя від Бога» можна знайти як у приватній, так і в державній школі — переконана вона.

      Заслужений учитель України, автор понад 40 підручників, посібників та науково-популярних книжок з вивчення геометрії Ісаак Кушнір цілком підтримує тих батьків, які не поспішають віддавати дітей у дорогі та елітні школи. «Ви думаєте, що батьки платять за те, щоб їхніх дітей чомусь навчили? Ні, вони платять за євроремонт, за комп'ютери, які самі по собі покращити рівень освіти не можуть, а також за те, щоб учителі ходили перед учнем «на задніх лапках», не напружували дитиночку й казали батькам про те, що їхній синочок або доця — геній і його чекає велике майбутнє», — жорстко характеризує сучасну престижну середню освіту Кушнір. Він переконаний, що освіта в нашій країні погіршилася саме через те, що в школу прийшли гроші. «Спочатку гроші зіпсували вищу школу, — пояснює він, — тобто з'явилася можливість платити за вступ, за оцінки... А тепер є такі школи, в яких можна не напружуватися, а потім вступити до ВНЗ. Думаю, зрозуміло, що батьки, які платили до тисячі доларів на місяць за школу, знайдуть можливість «поступити» свою дитину в престижний вищий навчальний заклад». Ісак Кушнір радить віддавати дитину в ту школу, яка має свої традиції. Й каже, що гарну математичну освіту можна отримати в Русанівському лiцеї, у коледжі при КПІ, у 145-й київській школі та у фізико-математичном ліцеї при університеті ім. Шевченка та у лiцеї «Наукова думка».

      «Сьогодні високу зарплату отримують не ті, хто має найкращі знання, а ті, хто знає, як їх застосувати, — розповів директор Малої академії наук України (МАНУ) Оксент Лісовий. — Парадоксально, але в усьому світі науковці отримують менше, ніж менеджери. Чому? Просто в науці негативний результат теж вважається результатом. Наприклад, коли вчений, перевіряючи правильність якогось припущення, дійшов висновку, що воно не було правильним, це вважається проривом. Але чиста наука не цікава підприємцям та бізнесменам, тому наукова діяльність не настільки гарно оплачується, як хотілося б. Найуспішнішими ж можна вважати тих, хто не лише винайшов щось, а й зумів втілити винахід у життя, як творець системи «Віндоуз» Білл Гейтс. Але саме науковці рухають прогрес, тому та країна, яка не шкодує грошей на науку, буде найбільш успішною».

      На думку пана Лісового, українська освіта досі одна з найкращих у світі й реформувати її не варто. Директор МАНУ переконаний, що провина за погані дороги й відсталу промисловість лежить не на системі освіти, а на системі управління — багато в чому нечесній, корумпованій та забюрократизованій.

      Для того щоб бути успішним, не обов'язково мати бізнес-освіту. Анатолій Кіриченко, випускник університету ім. Шевченка, зараз працює менеджером iз просування продукту в солідній міжнародній фірмі й отримує досить пристойну зарплату. У Київ Анатолій потрапив ще дитиною — його як переможця олімпіади з математики в Полтавській області прийняли до фізико-математичного ліцею при університеті ім.Шевченка. «Поглиблене вивчення математики, можливо, і не знадобиться в подальшому житті, але така освіта розвиває мислення, вчить точності й акуратності, допомагає чітко побачити проблему й знайти алгоритм її рішення», — розповів Анатолій. А такі працівники потрібні у будь-якому бізнесі.

«Найкрутіше» — вчитися за кордоном

      Діти багатьох українських політиків та бізнесменів вчаться за кордоном. Дочка Юлії Тимошенко Женя вчилася в Лондонській школі економіки, дочка Євгена Червоненка Олександра закінчує факультет бізнесу, управління та аудиту Лондонського університету, Ірина Медведчук, донька лідера СДПУ (о) Віктора Медведчука, закінчила факультет міжнародних відносин у Женевському університеті.

      Ендрю Берроу, директор приватної школи Бланделз Скул (Великобританія), який нещодавно приїздив до Києва на виставку приватних шкіл Англії, організованої компанією Бізнес-лінк, розповів, що в їхній школі, яка існує вже 400 років, велику увагу приділяють і якісному навчанню, і розвитку особистості учня. «Важливо, щоб діти були щасливі, — переконаний він, — і тоді вони будуть вчитися із задоволенням. Ми розвиваємо лідерські якості кожного учня, даємо бізнес-навички. Проте для майбутнього успішного життя та гарної кар'єри важливіше не те, що ти знаєш, а як ти можеш це використати, твоя особиста креативність», — розповів містер Ендрю.

      Директор школи для дівчаток Генрієтта Лайтвуд розповіла, що не всі дівчата, які приходять до їхньої школи, впевнені в собі, але вони такими виходять. Саме в таких школах дитина знаходить друзів на все життя, має можливість розвинути свої таланти, навчитися поважати себе та інших.

ДОВІДКА «УМ»

      За інформацією Міністерства освіти, сьогодні в Україні є близько двох сотень середніх приватних навчальних закладів. Це близько одного відсотка від загальної кількості середніх шкіл в Україні. В Європі ж ця цифра становить 10—13 відсотків. У зарубіжних та українських приватних школах є стипендії для талановитих дітей, що дають змогу отримати освіту високого рівня дітям із малозабезпечених сімей.

      У Києві найбільше в Україні приватних шкіл — 44. На Донбасі їх близько десяти, більшість із них має економіко-правовий ухил. В Одеській області — сім, у Львівській — дев'ять. І кількість приватних та спеціалізованих шкіл в областях постійно зростає.

      Останні п'ять-сім років кількість приватних навчальних закладів у Києві не змінилася, повідомили нам у прес-службі КМДА. Вже існуючі приватні школи не закриваються, але створити навчальний заклад «з нуля» сьогодні важко завдяки високій конкуренції. Тому сьогодні в Києві намітилася інша тенденція — державні школи відкривають спеціалізовані класи. Тобто, пояснили в прес-службі КМДА, сьогодні актуальним питанням є не кількість шкіл, а якість освіти, яку вони дають.