Іван Айвазовський.
На виставці загалом представлено близько п'ятдесяти робіт художника з фонду самого музею, деякі роботи привезені з інших художніх музеїв України, частина надана приватними колекціонерами, які вирішили не оприлюднювати свої імена. Таку таємничість працівники музею пояснили кореспондентові «УМ» тим, що приватні власники картин Айвазовського — переважно державні посадовці першого ешелону влади. Зайве розповідати про скромність наших державних мужів. Одну з картин із приватної колекції ледве занесли в приміщення музею через пожежний вхід, попередньо витягнувши двометрову заввишки і завширшки роботу з упаковки. Провідний науковий працівник музею Мар'яна Кружкова розповіла, що у світі імена приватних колекціонерів оприлюднюють лише з їхньої згоди. А таку згоду дає небагато поціновувачів високого мистецтва.
— Чи можливо вирахувати, скільки робіт Айвазовського потрапили до приватних колекцій неофіційним шляхом, поза аукціонами?
— Айвазовський залишив величезний спадок: понад шість тисяч робіт. Тому вирахувати у відсотковому відношенні, які його роботи до кого і в який спосіб потрапили — фізично неможливо. На схилі життя, будучи на піку популярності, Айвазовський іноді просто брав листівку, а згори «проходився» пензлем. Такі листівки теж вважалися оригінальними, адже там була «його рука». Організатори виставки, безперечно, завжди знають імена приватних осіб, які надають для експозиції роботи зі своїх колекцій. Адже роботи обов'язково мають супроводжуватись необхідними документами. Зазвичай свої імена охоче відкривають фахові колекціонери. Люди, для яких колекціонування живопису — хобі, як правило, імені не вказують.
За словами директора музею Юрія Вакуленка, київська виставка робіт Івана Айвазовського — одна з найдорожчих в Україні. Ціна картин славетного мариніста коливається від чотирьохсот тисяч євро — до трьох-чотирьох мільйонів. Тож загальна ринкова вартість виставки на Терещенківській «тягне» на сто мільйонів євро.
Одна з картин художника «Волга біля Жигулівських гір» нарешті (і начебто назавжди) повернулася в рідні музейні стіни. Двадцять два роки поспіль робота «квартирувала» у Маріїнському палаці. Як бачимо, естети-урядовці ніколи не були проти помилуватися високим живописом. Лише тепер секретаріат Президента України посприяв музейникам у поверненні роботи. До речі, історія створення картини — досить романтична.
— Картину написано у 1884 році, — продовжує розповідати «УМ» пані Мар'яна Кружкова. — Двома роками раніше Айвазовський удруге одружився — з двадцятишестирічною жінкою. Мандруючи по Волзі, вони зійшли на берег і начебто познайомились із монахами-відлюдниками й на тиждень зупинилися в їхньому скиті біля Жигулівських гір. Краєвид, зображений на картині «Волга біля Жигулівських гір», відкривався з тимчасового помешкання художника.
Ювілейна виставка триватиме аж до 17 квітня, а охочих помилуватись живописом майже так само багато, як і під час відкриття 6 березня. Кияни і гості міста квапляться долучитися до мистецтва. Тим більше, що й ціни на квиток дуже стримані: від 3 до 7 гривень.
Іван Костянтинович Айвазовський (Ованес Айвазян) народився 29 червня 1817 року в сім'ї розореного вірменського торговця. З 1944 року — академік Петербурзької академії мистецтв, з 1887 — її почесний член. 1948 року Айвазовський назавжди повертається в рідну для нього Феодосію, чим неабияк здивував багатьох людей. Адже митця любила імператорська родина і прагнула зробити його придворним художником. Але в одному з листів Айвазовський написав: «Моя адреса завжди — місто Феодосія». На березі моря художник збудував будинок і велику майстерню. Любов до батьківщини аж ніяк не заважає митцю мандрувати. Айвазовський бував у Римі, Парижі, ходив до берегів Малої Азії, був у Єгипті, Америці. За короткий час він став найвідомішим художником Європи, був обраний членом п'яти Академій мистецтв. Помер Іван Айвазовський 5 травня 1900 року, весь свій творчий спадок заповів рідному місту. На надгробку художника викарбувано: «Народжений смертним, залишив по собі безсмертну пам'ять».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
