Світ без гіперкритика

      Бодріяр був батьком французької школи постструктуралізму, запеклим критиком постмодернізму та «суспільства споживання», який перший увів у культурницький обіг поняття «симулякр» та «гіперреальність». Його знають більше в Сполучених Штатах, ніж у рідній Франції. Хоча філософські роздуми славетного адепта гіперкритики (тотальної надкритичної критики) зробили Жана Бодріяра людиною незручною і не надто бажаною у Сполучених Штатах. Зокрема, після есе про іракську кампанію 1991 року з назвою «Війни в затоці не було». У творі автор на грунті власної теорії «гіперреальності симулякрів» (симулякр — це зображення без оригіналу, щось, чого насправді не існує) робить висновок, що ця кампанія стала першою у світовій історії «віртуальною війною», події якої були стовідсотково сконструйовані ЗМІ. Після вікопомного 11 вересня Бодріяр пише низку праць, зокрема, «Насилля глобалізації». В ній філософ порівнює «благодаті», дані супердержавою малим культурам, зі ставленням рабовласника до раба і власне глобалізацію називає явищем аморальним. «11 вересня  тероризм відповів приниженням за приниження. А для супердержави найгірше не агресія чи поруйнування, а саме приниження, удар, на який вона не здатна відповісти. Адже всі репресії можуть бути пов'язані лише з фізичною реторсією, тоді як цю державу було пригнічено символічно».

      Народився Жан Бодріяр 1929 року в Реймсі  і свою кар'єру почав як соціолог. До того, що його ім’я ставлять в один ряд iз такими «зубрами» як Дерида чи Ліотар, філософ завжди ставився як до певного перебільшення. «Я не є філософом у буквальному сенсі цього слова», — повторював Бодріяр. Йому подобалося почуватися маргінальним. Бодріяр вважав, що це допомагає зберегти особисту свободу. Фахове заняття культурологією захопило філософа деякими мистецькими заняттями. Жан був чудовим фотографом і вважав, що фотографія часом дає йому навіть більше в сенсі самореалізації, ніж писання. Винятково для власного задоволення філософ бавився скульптурою, але про це хобі завжди висловлювався як про «дурничку». До комп’ютера мав, за його ж словами, «церебральний спротив»: до останнього дня працював на друкарській машинці.

      Автор близько п'ятдесяти наукових творів, які перебувають на кордоні між філософією та літературою. Найвідоміші твори Жана Бодріяра — «Система речей», «Суспільство споживання», «Фатальні стратегії», «Прозорість зла», «Екстаз комунікації» та інші.

      Вірив Жан Бодріяр у Бога чи був атеїстом нам залишається лише гадати, читаючи його важковагові й багатошарові, мов листкове тісто, тексти. Багато хто вважає філософа безбожником, хоча частіше — «меланхолійним Ніцше». Але доречніше було б назвати його — єретичним літописцем Армагеддона.

      «УМ» поцікавилась думкою письменника і автора українського перекладу книжки «Символічний обмін i смерть» Леоніда Кононовича. Зараз Леонід перекладає твір «Божиста лівиця», на черзі — «Щоденні стратегії». Як і «Символічний обмін...», книжки мають вийти друком у видавництві «Кальварія».

      — До якої політичної сили чи течії належав Бодріяр — це досить складне питання. Він був таким собі «ліваком» у Франції, новим марксистом з ухилом у структуралізм. Чи був Бодріяр безбожником? Особисто я відповів би, що він у Бога не вірив. Що стосується текстів, то вони надзвичайно важкі. Західну аудиторію Бодріяра складає доволі широкий пласт людей новітнього плану, далеко не самих лише філософів. Бодріяр популярний серед молоді (до того ж більше серед американської, ніж європейської) передовсім як ідеолог, людина, яка підриває основи буржуазного суспільства. Його смерть для мене несподіванка, бо Жан Бодріяр цілком міг би ще пожити. Хоча, з іншого боку і з огляду на тексти, які він писав, то воно й дивно, що він дожив до цього віку. Можна збожеволіти від самого лише уважного прочитання Бодріярових текстів, що вже казати про їхнє написання. Філософ грався зі смертю, практично всі його твори — про смерть.