У понеділок у Спілці письменників Світлана Йовенко, Володимир Базилевський і Анатолій Качан згадували поета, прозаїка, кінорежисера, актора, шістдесятника, учня Довженка Миколу Вінграновського. Вечір його пам'яті можна вважати запізніло ювілейним — 70 років поету виповнилося б 7 листопада 2006-го, але дата ця пройшла тихо-камерно-негучно, і в Спілці колегу не вшановували. Натомість учора зала Будинку літератора була повною — прийшли навіть такі відомі дівчата з іншого «мистецтва», як співачка Катя Чілі та художниця Оксана Чепелик: чи так усіх цікавили спогади колег про «осіннього Миколу», чи вистава «Заповітне» театру «Мушля» керівник Сергій Архипчук) за поезією Миколи Степановича Вінграновського. Власне вистава стала й для мене причиною походу в тьмяний березневий вечір на Банкову. Але до Вінграновського у понеділок я не добралася — п’ять молодих актрис і Євген Нищук, відомий усім як діджей Майдану, трохи переборщили зі щенячою радістю і театральщиною, граючи вірші Миколи Степановича. Безпосередність, щира радість дитячих віршів Вінграновського переплавлялася на сцені в гіпертрофовану гру-гру, а коли актриса слово «борщ» вимовляла з придихом і млосно закочувала очі, хотілося встати і гримнути «Не вірю». Театр «Мушля» фактично є хобі для режисера і акторів в тому сенсі, що їх ніхто не фінансує, приміщення для репетицій і вистав вони не мають, актори здебiльшого непрофесiйнi. Тільки одна з 5 дiвчат — студентка театрального інституту, про реквізит і декорації теж не йдеться. Хоча п'яти стільців, коралів, хустки і піджака з віршами на рукаві для цієї вистави і для такого театру цілком досить — лаконічна візуальність похвальна і навіть стильна. Не думаю, що обрамлення віршів Вінграновського співом бойківських пісень щось додало до поезії чи розуміння поета. Етнографізм тільки звузив космічного чоловіка, тим паче у його віршах і так усе є.
Як відомо, гріх судити людей, які хоч щось роблять. Мені скажуть: а хто ще брався за цю прекрасну поезію, де ви її чуєте? Ніде. Але я сиділа і думала: чи підуть на цю виставу сучасні люди з вулиці, чи почують за викриками і схлипами думки Поета, чи не закриють для себе його назавжди, не встигнувши відкрити?
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
