Спочатку не було ніяких алюзій і політкоректної ідеологічної бази між двома поетами, які познайомилися, випили, почали читати вірші, сподобалися один одному — піймали спільну хвилю. Виявилося, що один — запорозький махновець, екс-телевізійник, нині радійник (працює на Радіо «Свобода») Павло Вольвач читає українською, другий — відомий київський поет Олексій Зарахович — читає російською. Чомусь це їх-обох таких тожсамих — не збентежило, і вони вирішили: а чому б і ні? Чому б не об'єднати київську аудиторію Зараховича і всяку — українську, спілчанську і приятельську — Вольвача, не перемішати передмістя й околиці в димах, полин біля рейок, «посадки, де фінкою б'ють у живіт», «напівпустий розхитаний трамвай» одного і риби, чехоні, вєрши, соми, «камишовий люд і люд проточний», «росчерк дерева в синем окне» іншого.
Вечір, який відбувся минулої п'ятницi в Музеї літератури, мав вести Дмитро Стус, але грипова напасть перешкодила. І поети по черзі намагалися щось пояснити публіці про російськомовну та українську культуру в Києві, про унікальну можливість українців однаково добре розуміти тонкощі обох поезій, про спробу порозуміння попри все. Пояснення були ніби й обов'язковою частиною, але й зайвою, бо ті, хто їх потребував, не ходять на такі вечори. Люди потребували віршів. Вольвач у білосніжному светрі і Зарахович у чорному піджаку чергувалися на сцені, один вбиваючи слова, як цвяхи у колоду, другий, прикривши очі, вишіптуючи мелодію. Вухами поезія сприймається важче, ніж очима, тому все почуте потребувало перечитання, але ж потребувало! Поети пообіцяли цей проект — фактично спільні читання — продовжувати в часі й навіть просторі, вони хочуть зробити подібні вечори в містах, де цього потребують, і в Києві.
Закінчився літературний вечір, вечір без спецефектів, технологій і маніпуляцій, і на вулицю Богдана Хмельницького висипали кілька десятків людей зi світлими обличчями.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
