Кому сто «лимонів» за гривню?

      Кінець 70-річному стадіону «Металург» поклав Валерій Лобановський, який у 2000 році, зазирнувши після матчу «Металургу» з «Динамо» до роздягальні, заборонив своїм футболістам приймати душ. Тренер вважав, що перебувати в приміщеннях під аварійною західною трибуною небезпечно для життя спортсменів. Після цього рада ПФЛ зобов'язала «Металург» завершити реконструкцію стадіону. Аж ніяк не бідний комбінат «Запоріжсталь» тоді дистанціювався від проблеми, і в 2002 році стадіон передали у власність міської громади. За життя мера Запоріжжя Олександра Поляка реконструкція почалася, але після його смерті у лютому 2003-го пригальмувалася на три з лишком роки. Розчистив джерела фінансування міський голова Євген Карташов — із бюджету він «відстебнув» близько 100 мільйонів гривень.

      «Щедрість» мера була озвучена минулого літа на церемонії відкриття нового стадіону-красеня на 12 тисяч місць. Віце-президент ФФУ Борис Воскресенський запевнив, що споруда відповідає сучасним вимогам УЄФА, лише тут є окремі роздягальні з душовою для арбітрів-жінок і спеціальні кімнати для допінг-контролю.

      Однак і після цього стадіон став об'єктом залаштункових маніпуляцій. За інформацією компетентного джерела, в день відкриття арени місцеві можновладці уточнювали умови й терміни передачі «Арени-Славутич» з одного балансу на інший. Вирішили не квапитися, аби належним чином сформувати громадську думку: збудували, мовляв, надто дорогу для міської казни «забавку», кому б її відфутболити? Продати, щоб повернути скарбниці затрачені мільйони (як пропонують опозиційні фракції міської ради), — нібито нікому. Якщо відмовляється і клуб «Металург», то для кого взагалі будували суто футбольний об'єкт?            Питання риторичне. Тепер фактично немає сумнівів, що для розвитку великого спорту в Запоріжжі ліпше було вкласти гроші у ремонт аварійного палацу спорту «Юність», де змогли б грати баскетболісти «Козачки», гандболісти «ЗТР» і «Мотора» — незрівнянно успішніші порівняно з футбольним «Металургом» команди майстрів.

      Минулого місяця своєрідну сенсацію оприлюднила запорізька телекомпанія «Апекс»: виявляється, центральний стадіон у Запоріжжі де-юре не існує, позаяк ще триває перша черга будівництва. Перший заступник міського голови Володимир Грищенко підтвердив, що спортивну арену кошторисом близько 112 мільйонів (а не 100) буде «здано остаточно» 24 травня 2007 року. Віце-мер стверджує, що експлуатація стадіону дасть у кращому випадку півтора мільйона гривень: 225 тисяч за рік платитиме футбольний клуб, 100 тисяч надійде від концертів, близько мільйона — передача чотирьох поверхів в оренду приватним структурам. Як не крути, а всі затрати на утримання комунального стадіону не компенсуєш, і два-три мільйони щороку доведеться брати з бюджету. Чи ж не ліпше, мовляв, його таки позбутися?

      Тож попереду — дискусія щодо «фінансових романсів» і лобіювання сумнівних принципів оренди нового стадіону. Запорізький футбольний клуб наразі платить за добу користування «Ареною-Славутич» 14 тис. грн. (це майже у 2,8 раза менше, ніж київський «Арсенал» віддає за поєдинок на НСК «Олімпійський»). При тому що грошова виручка від квитків перевищує 100 тис. грн., «Металург» не бажає платити за стадіон більше. Виконувач обов'язків президента ФК Андрій Курганський заявляє: «Ми й так змушені були підвищити річний бюджет клубу до 25 мільйонів».

      Несподіваним розсекреченням фінансової  потенцiї «МЗ» пан Курганський здивував журналістів і розчулив депутатів міськради. Та так, що на недавній сесії ледь не пройшла пропозиція передати стадіон клубу за символічну плату — одна гривня за рік оренди. До голосування не дійшло тільки тому, що де-юре арени не існує.

      Але запоріжцям уже варто готуватися до того, що міська казна безповоротно втратить 100 млн., стадіон належатиме не місту, а підприємцям, і відповідальність за це ніхто не понесе.