Росте бензин на городі

      Площі, зайняті в Україні під цю культуру, зростають лавиноподібно. Тільки у нинішньому році, порівняно з минулим, — вдвічі. Рентабельність для господарств, які експортують насіння ріпаку, — близько 50 відсотків. Але значно перспективніше було би переробляти його на місці.

Заправки проти супермаркетів

      Віце-прем'єр Віктор Слаута нещодавно озвучив цифри: якщо торік в Україні ріпак вирощували на 400 тисячах гектарів, то нині засіяли цілих вісімсот. У 2005 році, як відомо, ріпаком було засіяно 234 тисячі гектарів. Таким чином, наша держава остаточно ступила на шлях, яким крокує цілий світ: вирощувати на землі не тільки продукти харчування, а й джерела енергії. Для цього на пальне переробляють усе, що тільки росте поблизу — пшеницю, цукрову тростину, кукурудзу, картоплю, цукрові буряки, кокоси і навіть сіно та силос. Але найкращі результати дають, безумовно, олійні культури, і ріпак серед них — найперспективніший.

      Європейці уже мають змогу відчути перші наслідки переорієнтації своїх фермерів із хліба на пальне: біодизель все активніше конкурує з традиційними бензином та соляркою, а вартість основних продуктів харчування зростає. У традиційно «ріпаковій» Німеччині, яка вирощує цю культуру на площі 1,5 мільйона гектарів, навіть з'явилася приказка: «Те, що ми економимо на заправних станціях, потім доводиться витрачати у супермаркетах».

      Але світова паливна криза, тінь якої періодично з'являється над найрозвинутішими державами, примушує їх забувати про хліб насущний і думати про вічне. Тобто, про енергоресурси. Спеціалісти прогнозують, що у найближчі роки 10 відсотків дизельного пального у світі буде рослинного походження. І ця тенденція тільки посилюватиметься: адже значно спокійніше спати, коли ти залежиш тільки від себе чи своїх колег із стабільного Євросоюзу, ніж від непередбачуваних Іраку, Венесуели, Росії.

      Україна, принаймні офіційно, теж намагається демонструвати свою активну роль у процесі. Свого часу вітчизняним ринком біодизелю цікавилися провідні зарубіжні фірми, зокрема «Шелл». Але після початку роботи нового уряду, який щиро вважає, що нічого кращого за російську нафту в природі не існує та існувати не може, активність держави у цьому напрямі помітно зменшилася. Скажімо, досі не ухвалено законопроекти, які стосами лежать у шухлядах Верховної Ради, не створено нормативні документи і стандарти на біопальне.

Така культура потрібна й самим!

      Та якщо українські фермери на енергетичній сировині непогано заробляють, то виробництво біодизелю та біоетанолу, як свідчать дані Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, назвати прибутковим не можна. Працювати собі у збиток бізнес, ясна річ, не любить, тому український ріпак повноводним потоком витікає з України. Якщо у 2004 році ми ледве експортували 80 тисяч тонн, то через рік — двісті, а в 2006 році — майже 500. Кінцевий пункт нашого ріпаку — держави, які дотують його переробку. У тій же Німеччині, скажімо, біодизель повністю звільнено від паливного податку і тому його вартість на АЗС нижча за нафтовий аналог.

      «Фахівці підрахували, що з 75 відсотків урожаю ріпаку, зібраного з площі 2,5 млн. гектарів, можна виробити 2,25 млн. тонн дизельного біопалива. За енергетичною цінністю така кількість дорівнює 1,9 млн. тонн традиційного дизельного палива, на виробництво якого потрібно затратити 6 млн. тонн нафти. Це вдвічі більше, ніж видобувають в Україні», — розповідає фахівець із виробництва біодизелю професор Юрій Сухенко.

      Цифра у два з половиною мільйони гектарів, на думку фахівців, аж ніяк не є захмарною, і ми вийдемо на ці обсяги вже через рік-два. Проте чи зуміємо скористатися ними не лише для отримання прибутку, але й для розв'язання енергетичних проблем держави?

Солярку виробляють просто на полі

      У Німеччині та інших країнах ЄС провели випробування тракторів, вантажних та легкових автомобілів, які працювали на біодизелі. За їхніми результатами, майже всі фірми зняли обмеження і тепер допускають роботу двигунів на біопальному та його сумішах з традиційним нафтовим дизелем. Таким чином, було визнано, що вирощене на землі пальне можна вважати повноцінним замінником нафтового аналога, але з набагато кращими екологічними показниками, вони відмінно виконують екологічні норми ЄВРО-4 щодо викидів у атмосферу.

      Сама технологія виробництва біодизеля доволі проста. Причому настільки, що це робити можна не тільки на великих переробних заводах, а й у «домашніх» умовах. У ряді держав, а тепер вже і в Україні, набувають поширення пересувні міні-заводи: на краю поля стоїть таке «підприємство», розміром дві третини вантажного причепа, і прямо на місці продукує пальне для тракторів і комбайнів. «Середня продуктивність — 2 тонни біопалива на добу, — пояснює Юрій Сухенко. — Працює в автоматичному режимі, керованому мікропроцесором, і потребує небагато часу, щоби ввести його в експлуатацію. Причому готова продукція повністю відповідає євростандартам». І можна не хвилюватися, що у період жнив ціни на АЗС знову стрімко стрибнуть догори.

      Цим шляхом, незважаючи на його деяку нетрадиційність, уже йдуть деякі адміністративні райони. «Якщо в 2003 році ми посіяли 44 гектари ріпаку, то у минулому — 661», — повідомив агенцію «УкрАгроКонсалт» головний спеціаліст-економіст управління агропромислового розвитку Демидівської райдержадміністрації Рівненської області Л. Августинович. І додав, що невдовзі в районі планують відкрити власний міні-завод із переробки ріпаку в пальне — аби менше залежати від сюрпризів ринку.

      Науковці тим часом ідуть далі і, окрім традиційного ріпаку, пропонують використовувати спеціальні сорти соняшнику та матеріали, що містять лігнин та целюлозу — стебла багатьох рослин. А біотехнологи обіцяють, що завтра до цього переліку долучаться ... кущі та багатолітні трави.