Задоволена Мiррен пiсля оскарiвської церемонiї. (Фото РЕЙТЕР.)
Уперше я побачив цю акторку у фільмі британського режисера Ліндсея Андерсена «О щасливчик!» і був у захваті від її гри. Невідомо, як цей суперавангардний на ті часи навіть для західного глядача фільм міг потрапити на радянські екрани. Можливо, завдяки тому, що в ньому містилася жорстка критика західного суспільства. Хоч як би там було, але завдяки цій стрiчцi радянські глядачі змогли познайомитися з дуже популярними тогочасними англійськими акторами — Малколмом Макдауелом та Хелен Міррен. Хелен виконала в цій стрічці невелику, але надзвичайно яскраву роль розбещеної дівчини з вищого світу, яка не бажає жити за чітко визначеними правилами поведінки британської еліти. Акторська кар'єра Хелен Міррен ніколи не знала падінь. Її вінцем став «Оскар—2006» за роль Єлизавети ІІ у фільмі «Королева». Після недільної церемонії 61-річна актриса зізналася, що прийшла отримувати найвищу відзнаку... без трусів під розкішною сукнею.
Майбутня зірка британського театру, телебачення і кіно народилася 26 липня 1945 року в робітничому передмісті Лондона — Чисвіку. Єлена-Лідія — а саме так назвали дівчинку — була середньою з трьох дітей у сім'ї росіянина Василя Петровича Миронова та англійки Кетлін Роджерс. Дід акторки, Петро Миронов, був російським дворянином, полковником російської армії. Більшовицький переворот 1917 року застав «білого» офіцера в Лондоні, де він перебував з 1915 року й відповідав за закупки зброї для царської армії. Петро був дуже заможним, але все нажите залишилося в Росії. Російський дворянин перетворився на британського пролетарія: до своєї смерті на початку 50-х років працював таксистом у Лондоні. А до революції Петру Миронову належали землі в районі містечка Гжатськ неподалік Смоленська, яке пізніше було перейменоване на Гагарін. Іронія долі: дід Юрія Гагаріна колись наймитував на землях, які належали діду Хелен Міррен.
Батько майбутньої «оскароносиці» до війни був скрипалем Лондонського філармонічного оркестру, а після війни спочатку працював таксистом, згодом – автомобільним інструктором. Мати сиділа вдома з дітьми. У 1950-х Василь Миронов англізував важкі для британців імена і прізвища членів родини, щоб дітям було легше адаптуватися в тамтешньому суспільстві. На цьому наполягала й дружина Кітті, оскільки сусіди вважали її єврейкою за прізвище Миронов. Так Миронови стали Мірренами, Василь — Бейсілом, а середня Лєночка — Хелен.
До речі, минулого року Хелен Міррен знайшла в старому комоді архів дідового листування з його сестрою в Росії. Ці листи були перекладені англійською мовою і лягли в основу трагічної радіопостановки, яку транслювали Четвертою програмою радіо Бі-Бі-Сі у вересні минулого року. Міррен і до того не раз відвідувала Росію для зйомок та з прем'єрами своїх фільмів, але після радіопостановки приїхала на батьківщину предків знову, аби розшукати можливих живих родичів. Однак усі члени родини Миронових, яким не вдалося втекти з більшовицької Росії, загинули у сталінських концтаборах в 1930-ті роки. Хелен також вдалося встановити, що її хоробрий пращур, солдат російської армії, отримав дворянський титул у XVIII столітті від царя Павла І. Від нього веде свій родовід дворянський рід Миронових.
Дівчинка з дитинства захопилася театром і мріяла стати акторкою, але після закінчення школи за наполяганням батьків продовжила навчання у коледжі, щоб здобути фах вчительки. Втім у 18 років Хелен таки наполягла на своєму. Її прийняли до трупи Національного молодіжного театру, а вже через два роки міс Міррен стала провідною зіркою славетного театру «Олд Вік». У 1967-му талановита актриса увійшла до найкращої театральної трупи Британії — Королівської шекспірівської компанії, з якою виступала впродовж наступних десяти років. Паралельно з працею в театрі прийшли ролі в кіно. Хелен знімалася у найкращих британських режисерів: Майкла Пауелла, Кена Расселла, Ліндсея Андерсена, Пітера Гріневея. Не відмовлялася і від роботи з маловідомими режисерами, тому кінокритики часто називають її «діамантом, що сяє в малих фільмах».
Варто зазначити, що Хелен Міррен погоджувалася і на доволі ризиковані ролі. Уже в першому своєму фільмі «Вік згоди» акторка з'явилася в «костюмі Єви», відверто оголювалася й у фільмі «О щасливчик!», знялася у напівпорнографічній стрічці «Калігула», продюсером якої був видавець порнографічного журналу «Пентхаус» Боб Гуччіоне, та садистичній «Кухар, злодій, його дружина і її коханець» режисера-авангардиста Пітера Гріневея. Але навіть у цих фільмах Міррен не втрачала гідності. Критики зазначали, що вона вдало поєднує інтелектуалізм та еротизм. Акторка якось пожартувала: «Найкращим прикладом та зразком для мене є Жерар Депардьє. Йому легше зняти свої штани, ніж капелюх. Дивлюся на нього і думаю собі: «Оце так життя!». З віком позиція Хелен у цьому питанні не змінюється: 1996 року вона з'явилася оголеною на обкладинці часопису «Радіо Таймс», а востаннє вирішила не обтяжувати себе зайвим одягом у фільмі «Дівчата з календаря», де знімалася у 58 років.
Хелен любить створювати сенсації «на голому місці». Днями в телешоу Опри Уїнфрі актриса зізналася, що прийшла на церемонію вручення «Оскарів»... без трусів. А кореспондент британської газети «Гардіан» Саймон Хаттенстоун, який брав у Хелен інтерв'ю з приводу фільму «Королева», у передмові до нього зазначив: «Ми мали розмовляти про фільм, але вже через 30 секунд розмова перейшла на секс».
«Плоть добре продається. Люди не хочуть розглядати картинки церков. Їм подавай оголені тіла», — пояснює Міррен. І запевняє, що вона «просто хороша дівчинка, якій страшенно подобається бути поганою».
У «послужному списку» Хелен Міррен є нагороди для кращої акторки Каннського та Венеціанського кінофестивалів. Загалом акторка 92 (!) рази номінувалася на різноманітні кіно-, теле- й театральні нагороди, і в 52 випадках отримувала їх. Голлівуд визнав британську зірку лише впродовж останнього десятиріччя: у 1995-му Хелен була номінована на «Оскара» за роль у «Божевіллі короля Георга» й отримала кілька найвищих телевізійних нагород «Еммі» за роль поліцейського інспектора в телесеріалі «Головний підозрюваний».
У грудні 2003 року принц Чарльз за заслуги перед Британією відзначив Хелен Міррен титулом «дама» — відповідником лицарського звання і титулу «сер» для чоловіків.
З 1986 року життєвим партнером Хелен є американський кінорежисер Тейлор Хекфорд. Пара побралася 31 грудня 1997 року на 53-й день народження Хекфорда. Дітей у Міррен ніколи не було, оскільки вона, за її власними словами, «є повністю позбавленою материнського інстинкту».
2006 — «Королева»
2003 — «Дівчата з календаря»
2002 — «Останні розпорядження»
2001 — «Парк Госфорд», «Обіцянка»
1994 — «Божевілля короля Георга»
1991 — «Комфорт чужинців»
1989 — «Кухар, злодій, його дружина і її коханець»
1988 — «Острів Паскалі»
1985 — «Білі ночі»
1984 — «2010»
1981 — «Екскалібур»
1980 — «Калігула», «Довга страсна п'ятниця»
1973 — «О щасливчик!»
1972 — «Дикий месія»
1968 — «Сон літньої ночі»
Першою зірковою роллю Хелен Міррен на сцені Національного молодіжного театру стала роль Клеопатри. Надалі було чимало ролей імператриць, королев та інших славетних жінок, які залишили слід в історії. Хелен створила на екрані портрети трьох британських королев: Шарлотти, дружини Георга ІІІ в фільмі «Божевілля короля Георга» (1994), Єлизавети І в телесеріалі «Єлизавета І» (2005) та Єлизавети ІІ в фільмі «Королева», на який випала злива різноманітних найвищих кінематографічних нагород.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
