Спортшколи в районах
Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) сьогодні є практично в кожному районному центрі, і саме навколо них там обертається спортивне життя. Вибір видів спорту на периферії не надто великий і залежить від наявності матеріальної бази і тренерських кадрів. Як правило, до цього списку входять: легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, різні види єдиноборств. ДЮСШ фінансують з районних бюджетів, тож заняття для дітей — безкоштовні. Але гроші в основному виділяються лише на заробітну плату тренерів, тому для придбання спортивного інвентаря, форми, організації поїздок на змагання доводиться залучати спонсорські, в тому числі і батьківські кошти. Втім, як зауважила директор ДЮСШ м. Тараща (Київська обл.) Тамара Осипенко, якщо сім'я бідна, а дитина має здібності, то тренер готовий навіть за власні гроші везти її на змагання. Дітей без спортивних задатків зі школи також ніхто не відраховує, головне — щоб у учня було бажання тренуватися. Взагалі, завдання підготовки спортсменів високої кваліфікації перед тренерами районних ДЮСШ зазвичай не стоїть — найбільш талановиті діти після двох — трьох років тренувань, як правило, поступають у спортивні інтернати (наприклад, у Київській області такі заклади є у Броварах і Білій Церкві).
Школи олімпійського резерву.
У великих містах вибір видів спорту, звісно ж, набагато більший. У Києві, наприклад, сьогодні діє 81 спортивна школа, які відвідують 35 тисяч дітей. Більшість із них має статус СДЮШОР — спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву. Номінально всі столичні спортшколи знаходяться на державному фінансуванні, але фактично батькам щомісяця доводиться вносити певну суму у так званий шкільний фонд. Гроші ці головним чином ідуть на оплату оренди. На жаль, більшість столичних спортшкіл, на відміну від ДЮСШ у районних центрах, не мають власної матеріальної бази. Школам, що перебувають у підпорядкуванні місцевих управлінь освіти, трохи простіше — вони безкоштовно користуються спортзалами загальноосвітніх шкіл. Але в Києві таких спортшкіл лише 26, інші належать до системи Мінмолодьспорту, а також фізкультурно-спортивних товариств «Україна» та «Спартак», і їхнє керівництво має неабиякий головний біль щодо орендування приміщень для тренування.
Платити треба, але небагато
Зрозуміло, що сума батьківських внесків залежить від виду спорту. В легкій атлетиці це може бути якихось 30 гривень, у спортивній гімнастиці — 100, в художній — 150. Дуже дорогими видами є фігурне катання і теніс. Так, за словами директора СДЮШОР з фігурного катання Людмили Михайловської, лід для початківців оплачується лише за рахунок батьків. А це — як мінімум, 150—200 гривень на місяць. Плюс екіпіровка, заняття з хореографом, запис музики. З іншого боку, дитину з малозабезпеченої сім'ї із задоволенням приймуть у відділення з не надто популярних видів спорту — фехтування, стрільби чи настільного тенісу. Тим більше, що майже у всіх ДЮСШ є проблема з набором. Адже тренування — це праця, а сучасні діти до неї не надто звичні і віддають перевагу комп'ютерним іграм.
У спортивних школах і секціях все відчутнішим стає дефіцит тренерських кадрів. Випускники інститутів фізкультури на роботу в ДЮСШ йдуть неохоче (ставка молодого спеціаліста складає всього-навсього 500 гривень), тож із дітьми сьогодні в основному працюють тренери передпенсійного віку.
Спортклуби за місцем проживання
Іншим видом роботи з дітьми є спортивні клуби за місцем проживання. В деяких містах (як приклад, можна навести Мелітополь Запорізької області) дитячі клуби при ЖЕКах збереглися майже в повному об'ємі. Київ у цьому сенсі, зрозуміло, втратив дуже багато, особливо його центральні райони. Втім частина клубів залишилася. На їхній базі в трьох районах — Деснянському, Голосіївському і Святошинському — організовані центри «Спорт для всіх». Так, голосіївський центр, що має статус комунального підприємства, об'єднує сім спортивних клубів (в основному це колишні клуби при ЖЕКах) і надає досить великий спектр оздоровчих послуг — аеробіка, атлетична гімнастика, тхеквондо, настільний теніс, шашки, шахи, маунтінбайк. Діти до 14 років, а також соціально незахищені підлітки займаються безкоштовно. Та й дорослі за абонемент платять невелику суму. В будь-якому випадку непорівнянну з вартістю послуг у приватних центрах.
Приватні спортивні секції
До речі, про приватників. Більшість київських фітнес-центрів надає і «дитячі» послуги, але, як правило, лише тим дітям, чиї батьки є власниками так званої клубної карти, вартість якої нерідко сягає декількох тисяч доларів. Звісно, в Києві є і недорогі приватні спортивні клуби, але їм з кожним роком все складніше витримувати конкуренцію... ні, не з фешенебельними закладами такого ж профілю, а з багатенькими дядечками, ласими до чужих приміщень. Так, на розі вулиць Героїв Сталінграда і Приозерної ще зовсім недавно працював спортивний клуб «Талісман», де за помірну плату займалося багато дорослих і маленьких оболонців. А тепер на його місці розташувався черговий автосалон. І таких прикладів можна навести безліч.