Перша ФАКТична дата

      Святкування тривало під гаслом «10 років української книги. 10 років видавництву «Факт». «Це фанфаронське гасло насправді аж ніяк не фанфаронське. Ми не так скромні, як реалістичні», — сказав головний редактор і власник видавництва Леонід Фінкельштейн. І почав святковий перформенс, який складався із чотирьох частин: мото, пролог, tаlk, епілог.

      Не можна сказати, що це був аншлаговий вечір: зал Будинку вчителя не був заповнений ущерть, але вже через досить короткий час стало зрозуміло, що тут зібралися справді добрі друзі й однодумці: доброзичливі, незашорені й веселі. До того ж, за словами пана Леоніда, це був справді рідкісний як на наш час захід, коли організатори позбавили себе від принизливої процедури дякувати зі сцени спонсорам за фінансову підтримку — свій день народження «Факт» святкував за власні гроші.

      Головним шоуменом і модератором ювілейного дійства був видавець власною персоною. Треба віддати належне, ця роль йому неймовірно пасує. Навіть незрячий на цьому шоу отримав би насолоду: слухаючи голос Леоніда Фінкельштейна, я вкотре пошкодувала, що в Україні немає своїх культових мультсеріалів — його герої могли б переплюнути за популярністю мультяшних героїв Папанова, Леонова чи Табакова. Це стосується не лише неповторного голосу, а й сценічної поведінки. Видавець так фактурно й моторно керував запрошеними, що його жвавість просто не могла не передатися присутнім.

      Першим на сцену запросили Богдана Жолдака ( ще один яскравий і об'ємний мультяшний персонаж). Рівно одинадцять років тому (29 лютого 1996 року) у цьому ж приміщенні пан Богдан вів вечір-презентацію твору, культовість якого давно вже подолала українські кордони; твору, завдяки скандальності якого світ звернув увагу на сучасну українську літературу, — «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко. Відтоді письменниця стала постійним і одним iз улюблених авторів видавництва «Факт». Пані Оксана теж була присутня в залі, і її жваві, переважно мімічні, реакції були яскравим підтвердженням того, що, співпрацюючи з Фінкельштейном, люди, сказати б, «офінкельштейнюються». Вони заряджаються від видавця несамовитою вітальною енергією, оптимізмом, який не годна знищити жодна драконівська влада з її зневажливим і примітивним ставленням до книговидання.

      Хоч як пан видавець намагався скерувати великого Жолдака у правильне русло і примусити його говорити за уявним «фактичним» сценарієм, опуртуністичний дух «Фініка» (так жартівливо-любовно називають Фінкельштейна в літературній тусовці) вже опанував присутніх. Тож Богдан Жолдак замість спогадів про вікопомний вечір Забужко взявся викладати своє бачення такого живого артефакту, як Леонід Фінкельштейн, математика за фахом, який тривалий час працював шкільним учителем, готував дітей до олімпіад і писав книжки з ігрової математики. Загалом видав 19 книжок, які, за словами Жолдака, «продавалися контейнерами».

      — Чим займається Леонід Фінкельштейн? — риторично звернувся до присутніх Жолдак. — Думаєте, книговиданням? Ні. Його головне заняття — це кабалістика. Фінкельштейн — це перевтілення Гутенберга. Мало того що збірку віршів Василя Герасим'юка «Факт» видав за тиждень. Отримавши примірник книжки в руки, Герасим'юк випадково зустрів Івана Драча, який поскаржився поетові: « Уявляєш, треба присуджувати премію Павла Тичини, а нема кому». А Василь і показує свіжу книжку... Тому я дякую славній науці кабалі, яка й тримає нас зараз тут.

      Далі видавець-іменинник занурився в ностальгійні спогади: армійські стіннівки і вечори української поезії 1975 року в одній із військових частин. Світ достоту тісний і таємничий. Виявляється, строкову службу в лавах радянської армії Леонід Фінкельштейн відбував разом із теперішнім головою Нацради з питань телебачення та радіомовлення Віталієм Шевченком. Як розповів присутнім пан Віталій, з майбутнім видавцем вони познайомилися в армійському медізоляторі.

      Вітали видавництво з десятиріччям відомі читачам «УМ» Максим Стріха та Віра Агєєва, автори, чиїх книжок вийшло найбільше у двох чи не найелітніших «фактівських» серіях «Текст + контекст» та «Висока полиця». «Ми б видавали таких книжок менше, — каже Леонід Фінкельштейн. — Якби існували українські часописи, які б друкували подібну літературу».

      Крім книжок з літературознавства, есеїстки, мистецьких досліджень, класичної та сучасної художньої літератури, видавництво «Факт» видає багато поетичних збірок. Присутній на святкуванні Богдан Бойчук (представник нью-йоркської групи поетів) сказав, що щиро заздрить українським поетам, яких видавці, зокрема, такі як пан Леонід, розбещують. Адже американські видавництва дозволяють собі видати одну-дві збірки поезії на рік, винятково для престижу. В усьому світі поезія — дороге естетське задоволення, про жодні прибутки від неї не може бути й мови.

      Цьогорічний лауреат Національної премії імені Шевченка і автор видавництва «Факт» Тарас Федюк згадував, що сім-вісім років тому жодна одеська книгарня не брала на реалізацію книжок «Факту» лише тому, що вони були видані українською мовою. Нині в кожній книгарні Одеси є книги цього видавництва.

      Словом, святкувалося з «Фактом» весело і затишно. Студенти київських «вишів» і творча молодь мали нагоду побачити, якою жартівливою і достоту дитинною буває вітчизняна інтелектуальна еліта за неформальної атмосфери. Видавництво «Факт» має все, про що лише можна мріяти: неймовірно якісних авторів, розумних читачів, доброзичливих конкурентів-видавців. Бракує лише одного: життя і роботи не всупереч владі, а завдяки її бодай мінімальної підтримки.