Обережно: уряд думає!

      В останню декаду лютого український уряд зробив крок, якого від нього з нетерпінням чекали аграрії, експерти та навіть частина тверезомислячих державних чиновників, — дозволив вільно продавати за кордон фуражне зерно. Втім зернотрейдери та аналітики в один голос стверджують: пізно! Проблему агропромислового комплексу цим кроком не розв'язали. І, власне кажучи, розв'язувати не намагалися.

Вантажимо тільки гниле!

      Першим провісником грядущих змін у вітчизняній експортній політиці, як це не дивно, стала поїздка американського посла Уїльяма Тейлора на зерновий термінал у порту «Південний» (Одеська область). Вдивляючись у блакитні далі й не зводячи при цьому погляду з переповнених складів, він заявив, що кабмінівські квоти на експорт зерна завдають Україні великої шкоди і наша держава, будучи шостим експортером зерна у світі, нині втратила імідж надійного постачальника. А потім додав, що сотні тисяч тонн зерна псуються в українських портах, а збитки держави при цьому становлять 200 мільйонів доларів.

      Оскільки інспекційні поїздки іноземних послів на господарські об'єкти країн перебування ще не стали розповсюдженою у світі дипломатичною практикою, багато хто очікував різкої відповіді від уряду — тим паче що його нинішній керівник, за сумісництвом перша особа у Партії регіонів, у часи передвиборчих жнив активно користувався антиамериканською риторикою. Однак Кабмін на диво покірно «проковтнув» цей ляпас. А речник пана Януковича із провальних питань, перший віце-прем'єр Микола Азаров, якому доручили хоч якось відреагувати, висловився із традиційною для нього незграбністю. «Зерно зіпсоване, кажете? А де акти? Чого добивається журналіст, який публікує цю інформацію? Він відповідає за свої дії?» — Микола Янович «понизив градус» дискусії, за старою радянською традицією образившись не на джерело інформації, а на людей, які просто процитували висловлювання посла.

      Міністр агрополітики Юрій Мельник на зауваження «Але ж пшениця гниє! Вона ж нікому не дістанеться!» відповів по-філософськи мудро: «Щоб побачити, як вона (пшениця. — Авт.) гниє, це треба бачити, і у цьому треба пересвідчитися. І зрозуміти, чому вона гниє».

      А коли через «зернову» кризу зустріч з українським урядом зігнорували ключові персони Євросоюзу, Кабмін капітулював і повідомив, що морально готовий поступитися принципами. Та головне питання — якими були прямі втрати держави від експортних обмежень за версією влади — залишилося без відповіді. Урядова комісія порушень не виявила, а інші комісії на зерносховища просто не допустили.

«Мамо, а навіщо ми цю яму копали?!»

      Ще за тиждень до історичного дня скасування квот міністр агрополітики Юрій Мельник демонстрував внутрішній спокій і цілковите задоволення результатами власних старань — залишити врожай вдома. «Ми оцінюємо ситуацію на ринку зерна як стабільну, — заявив він. — І вважаємо, що ті заходи, які ми вжили — квотування і ліцензування, — принесли свої плоди». За його словами, тепер у державній коморі лежить 11,2 мільйона тонн зерна. Продовольчого зерна зібрали менше, ніж торік, на 700 тисяч тонн — усього 4,8 млн. тонн, але ячменю там зберігається аж на 900 тисяч тонн більше. Мовляв, дехто трішки постраждав, але у підсумку все ажур: люди ситі, хлібні карточки голодним співгромадянам не загрожують.

      — Цілковита нісенітниця! — зі знанням справи заперечують опоненти уряду з числа незалежних експертів. Приблизні цифри врожаю були відомі ще до введення обмежень експорту. «Ми підтримали квотування продовольчої пшениці як винятковий захід, — каже президент Української зернової асоціації Володимир Клименко, який послідовно виступає за ринкові, а не адміністративні механізми. — Тому що прогноз урожаю показував: пшениці твердих сортів ми зберемо менше. Але я не можу зрозуміти: чому «під роздачу» потрапив ячмінь, якщо торік ми одержали його рекордний урожай за останні 13 років?!!».

      Пояснити такі дії уряду важко — якщо намагатися це зробити, виходячи зі здорового глузду чи економічної доцільності. Інша річ, якщо вести мову про сфери інтересів: окремих галузей чи інших держав. Адже «невиїзне» зерно на внутрішньому ринку коштує менше, а це означає, що переробники зможуть суттєво знизити свої витрати. А якщо переробники — «свої люди»?

Відкрито російський зернопровід

      Зрештою, Україна відіграє доволі серйозну роль на світовому ринку. І коли ми так раптово з нього зникли, ціни різко стрибнули догори. «Не продавали ми — значить, продавали інші, — резонно зауважує Володимир Клименко. — Якщо у світі є верблюди, які споживають український ячмінь, і ми не чули жодного повідомлення, що ці верблюди вимерли, значить, вони їли щось інше. Вперше, мабуть, за всю свою історію Туреччина, побачивши ціну 190—200 доларів за тонну ячменю, стала експортером — надто вже вигідна пропозиція!».

      Україна, відповідно, не заробила нічого. Хоча мала для цього всі можливості. Але потенційно наші гроші потекли у зовсім інші кишені.

      «Запровадження квотування, безумовно, зіграло нам на руку, — чесно відповів президент Російського зернового Союзу Аркадій Злочевський. — Ми зуміли зайняти вашу нішу переважно на ринку ячменю, а Казахстан — на ринку продовольчої пшениці». Втім, за словами пана Злочевського, наші північні сусіди не надто втішилися від несподівано отриманих баришів — бояться прецеденту. Що Кремль перейме досвід українських колег і також захоче покерувати своїм ринком — «досягати успіхів через обмежувальні заходи».

Вирощуйте банани, панове фермери!

      А тим часом кількість посіяного і зібраного на українських полях у найближчі роки може впасти лавиноподібно. Експерти навіть ведуть мову про загрозу продовольчій безпеці держави. Скажімо, торік Україна виростила 6 мільйонів тонн кукурудзи. «Експортовано нуль відсотків, — каже президент Української зернової асоціації. — Тому що 240 тисяч тонн, які дозволили вивозити за квотами, — це урожай минулого сезону. А тепер скажіть, будь ласка: якщо людина «сидить» на нереалізованому зерні, несе збитки, вона навесні буде знову його сіяти? А якщо відмовиться, то як ми зможемо покрити цей дефіцит? Я вважаю, що урожай кукурудзи впаде щонайменше вдвічі».

      Або така ситуація — традиційно четверту частину врожаю наші господарства-середнячки тримають до початку весняної посівної, щоб мати додаткові кошти для купівлі «раптово» дорожчого пального, добрив. Якщо обмеження будуть далі діяти — навіть не де-юре, а де-факто, — то вийде, що українські селяни будуть тримати у коморах цілі кучугури зерна. І, знову ж таки, яке рішення вони приймуть завтра — сіяти зерно чи закупити для продажу польську цибулю та іспанські цитрусові?

Кримінальний блиск «чорного» зерна

      Скасування обмежень, як це не дивно, не дозволяє селянинові дихнути на повні груди — попри те, що продавати вже можна, треба знайти, кому запропонувати свій товар. Іншими словами, відшукати нішу на ринку, укласти нові контракти... Причому старим партнерам краще не телефонувати — можуть щось нецензурне сказати у слухавку іноземною мовою. Адже більшість з них через примхи уряду Януковича втратила в очах колег своє реноме надійного постачальника, а бізнес дуже не любить непередбачуваних. Та й кількох десятків мільйонів доларів, витрачених на штрафи за простій суден, також трохи шкода.

      Товар, який у ці дні покидає межі портів, «учорашній». Тобто його купили вже давно і навіть заплатили. Якщо його вивезуть, це ніяк не вплине на товаровиробників — бо нових закупівель ніхто не розпочинає.

      Ніхто з урядовців не може точно сказати, скільки зерна може бути експортовано в 2007 році. «Спочатку МінАПК заявило, що експорт буде на рівні минулого року — 13 мільйонів тонн. Кілька тижнів тому цифру різко зменшили — до 8 млн. тонн. А нещодавно вмикаю телевізор і знову бачу — 13 мільйонів. Шалене почуття здивування навіть не відповідає тому станові, у якому я тоді перебував, — розповідає Володимир Георгійович. — Мій прогноз скромніший — 10-11 мільйонів тонн: близько 4 млн. тонн пшениці, 5 — ячменю, 2 мільйони тонн кукурудзи».

      Така плутанина у цифрах — річ закономірна. Якщо розуміти, що у нашій молодій, але амбітній державі прогнозуванням урожаю займаються дідівськими методами. Передові країни використовують супутники, а у нас такі технології уперто не приживаються. Власне, точні цифри ніколи не були сильною стороною вітчизняних урядовців. І не тільки тому, що супутникова система науковомістка та дорого коштує (близько 10 мільярдів гривень. — Авт.), але найбільше через неможливість «злегка» коригувати отримані результати у коридорах Кабміну — відповідно до політичної доцільності та скерування грошових потоків. Зрештою, «сірі» ринки приносять непоганий прибуток у дбайливо підставлену кишеню.

      «За експертними оцінками, «чорного» зерна в Україні збирають до двадцяти відсотків, — каже Володимир Клименко. — Протягом року воно десь «крутиться» і у певний момент з'являється. Тож про баланс зерна ми можемо говорити досить умовно. Спочатку нам здається, що його немає, ми ухвалюємо правильні, як ми думаємо, рішення. А потім отримуємо «подарунок» — ще кілька мільйонів тонн урожаю». Хтось за такої ситуації, безумовно, виграє, але галузь тільки втрачає.

Ми слабкі... І в цьому наша сила!

      Можливості для розвитку українського АПК криються, як це не парадоксально, у його відсталості. Усі високорозвинені держави отримують по 100 центнерів зернових із гектара. Ми — у середньому 30. Але якщо на сусідньому полі збирають по 120 центнерів, а ти учетверо менше, то не треба бути досвідченим статистом, аби зрозуміти: урожайність полів, вклавши туди гроші і технології, можна суттєво збільшити. Сьогодні це ще не дуже потрібно, не надто вигідно, а враховуючи дамоклів меч земельного мораторію, навіть трохи ризиковано.

      Та світовий аграрний ринок уже нині стоїть на порозі революції: скажімо, у США кожні 12 днів вступає у дію новий завод із виробництва біоетанолу. Ці заводи переробляють кукурудзу. «Сьогодні Америка активно експортує кукурудзу на світовий ринок — до 60 млн. тонн щороку, — коментує Аркадій Злочевський. — Але вже нині «своїх» шістдесят мільйонів тонн вона пускає на переробку. Протягом двох найближчих років високі темпи будівництва заводів збережуться, а це значить, що США перероблятиме вже щонайменше 150 млн. тонн зерна. Тому вона або суттєво зменшить обсяги експорту, або вийде з цього ринку взагалі».

      Кукурудза користується широким попитом у країнах Азії. Тільки Японія щороку купує до 30 мільйонів тонн цього зерна. Доплюсуємо сюди ще Корею, деякі країни Північної Африки... І попри це, що на ринок кукурудзи вже поклали око французи, німці, австралійці, канадці, шанси для українського селянина дуже хороші. Головним чином тому, що ні вільних площ, ні можливостей збільшити врожайність у прагматичних капіталістів уже немає. Не вирощувати ж качани на Єлісейських полях чи на приватних балконах! В Україні ж кукурудза належить до традиційних культур, і сіємо ми її уже давно. Щоправда, мало, та й родить вона у нас негусто. Але кількадесят тисяч доларів на рідних чорноземах, кажуть, творять чудеса.

«Дустом їх, хлопці! І податком...»

      Експортери з числа держав «не першого» ешелону, які мріють зайняти на «кукурудзяному» ринку місце Сполучених Штатів, нині виношують ідею об'єднатися у так званий чорноморський пул і разом протистояти багатим конкурентам. Причому, окрім «китів» зернового ринку — Казахстану, України, Росії — туди можуть бути запрошені Угорщина, Болгарія, Румунія і навіть Туреччина. Втім питання, чи вдасться громадським організаціям посадити на одну лавку свої уряди і примусити їх домовлятися, залишається відкритим.

      Тим паче що про протекціоністську політику нашої держави щодо рідних виробників та експортерів можна говорити багато. І при цьому не переставати щиро дивуватись! За розповідями злісних наклепників, у які зовсім не вірить наша редакція, нині експортерові можуть повернути ПДВ, тільки якщо він погодиться на «відкат» у розмірі щонайменше 35 відсотків. А у важчих випадках — треба заплатити половину. «Чорним налом», як висловлюються у цих колах. А не хочеш — будь ласка, подавай, люб'язний, на нас до суду! Ті, хто хоч би раз судився з податковою, знають, наскільки високоефективним є такий процес.

      За даними експертів, українська держава заборгувала експортерам сільськогосподарської продукції близько мільярда гривень. Та днями заступник голови податкового відомства заявив, що ПДВ вони згідні повертати, але ... не більше 5—10 тисяч гривень в одні руки. «Таких сум у цьому бізнесі не буває, — заявляють зернотрейдери. — Середній корабель вміщає товару на 2—3 мільйони доларів, з яких податок на додану вартість становить 300—400 тисяч».

      Вивозити зерно малими порціями на човнах із веслами — ідея, звичайно, оригінальна. Але нездійсненна. Причому, від неповернення ПДВ найбільше страждають саме малі та середні компанії — великі трейдери можуть переорієнтувати свій бізнес на інші регіони, а невелику компанію, яка взяла кредит і не може повернути, банк на законних підставах зробить банкрутом. Хоча, може, у цьому й полягає геніальний задум? Адже фірма тоді перейде у чиїсь дбайливі руки.