Ностальгійний детектив

      З романом «Двійник невідомого контрабандиста»  Віктора Мельника мені пощастило. У тому сенсі, що, коли мені потрапила ця книжка до рук, я хворіла, сиділа вдома, отже, могла спокійно почитати щось таке, що не занадто тисне на психіку, але водночас і не пустопорожнє варіювання словами і реченнями. Не знаю, як хто, а я вже втомилася від детективів, де головними героїнями виступають емансиповані дамочки-любительки, що в перервах  між кавами і теревенями з подружками про те, хто у що вбраний і хто кому зраджує, розплутують загадкові вбивства. І як підсумок такого розслідування — багатий чоловік або коханець.

      Отож, коли взяла до рук цю книжку, перше, що зрозуміла, — таких панянок чи пань там не буде — це факт. Занадто вже назва старомодна і класична, але принаймні не обманює читача, бо цілком відповідає змістові тексту. Читати книжку цікаво, незважаючи на те, що там нема сексу, наркотиків, матів і філософських героїв-пофігістів не завжди правильної орієнтації. 

      Загалом, твір Вiктора Мельника нагадує добрий старий радянський детектив, у якому знайти вбивцю ти можеш лише за умови, якщо ти розумний, чесний, порядний і безкомпромісний. Таким «бiлим та пухнастим» і виводить автор головного героя — слідчого Олексія Гальчевського. На роботі його шанують, дружина розуміє, є щирі друзі. Знову приходить асоціація зі слідчими старих радянських детективів. Але в доброму сенсі, така собі ностальгія, бо, певно, варто вже в літературі знову повертатися до ідеальних героїв, може і не настільки, але все ж...

      Не буду переказувати зміст детективу, тим більше не скажу, хто ж усе-таки був убивцею чи не вбивцею, і чи був убивця взагалі, бо не буде сенсу читати. Скажу лише, що справа починається зі спроби контрабанди пам'яток трипільської культури.

      На що звернула я увагу в цій повісті, так це на специфіку розслідування злочину. Автор переконує, що саме так розслідування направду і виглядає — не завжди цікаво, захоплююче і з несподіваними розв'язками. Злочинці стають відомими практично вже в середині повісті, але знати злочинця — півсправи.  Треба ще його затримати.

      У цьому творі немає гори трупів, але є родинні таємниці. Щоправда, подані вони теж реалістично, без надмірної сльозоточивості. Йдеться про покинутих у різних дитбудинках близнят. Але вони так і не зустрічаються, немає зворушливо-розчулених материнських обіймів і «хепі-енду». І щось у тому теж є справжнє і трагічне.

      У фіналі — три крапки. Злочин розкрито, кого треба покарано, але ж не тільки це важливо. Важливіші долі тих, хто виконує цю роботу. А в них не все так успішно і вдало. Життя ширше і складніше за розкриття злочинів. Бо, зрештою, це робота, а є ще те, що не вкладається, на жаль, у схеми дедуктивно-індуктивних умовиводів.

      Цікавий сюжет, заплутане детективне розслідування (але заплутане у межах нормальності) — ще раз підтвердження того, що випадковість має свій сенс, а все, що відбувається, так і має відбуватися, якщо воно і відбувається навпаки. А найважливіше те, що у центрі цього детективу — людина. Не як об'єкт чи суб'єкт розслідування, а саме як людина, яка в силу певних обставин і певного покликання чинить так, а не інакше. А слідство у цьому випадку — тло для розповіді. 

      В анотації до детективу зазначено, що «Двійник невідомого контрабандиста» — перший твір із циклу детективних романів про слідчого з особливо важливих справ Олексія Гальчевського. Чекатимемо на продовження.

Ольга ДЕРКАЧОВА.