Київ у кожного свій. Мій почався з Чорнобиля — напевно, це банально. А, може, й ні. Просто коли ти переживаєш щось дуже сильно, усіма «фібрами душі», як казали письменники ХІХ століття, тобі здається, що подібні почуття має багато хто з оточуючих. У 1986-му нас, школярів, завантажили в автобуси і відправили до Скадовська. Я пробула там недовго і скоренько звідти втекла — хай і не в буквальному розумінні. Й навіть не через те, що совдепія у піонерському таборі імені Гагаріна лізла з усіх шпарин і доводила до сказу. З ранку до обіду й з обіду до вечора ми, столичні юні ленінці, шльопали по розігрітому добіла асфальту при повному червоногалстучному параді і горлали «речьовки».