Чотири роки без сну

      Владі, онучці Катерини Степанівни, виповнилося чотири роки, але за весь цей час дівчинка не почула від своєї матері пісні або казочки, не посиділа в неї на руках, не отримала «ложечку за тата»... Навпаки, Владочка сама допомагає бабусі годувати маму «через трубку» і розказує неньці нехитрі віршики. А бабуся тільки втирає сльози і молить Бога, щоб її кровиночка одужала. З того самого дня, коли  Людмилу привезли додому з пологового будинку в коматозному стані, Катерина Степанівна забула, що таке сон. 58-річна мешканка міста Монастирище Черкаської області доглядає дочку відтоді, як до її оселі прийшла ця біда...

Кіт Дементій теж на варті

      Ця жінка ніколи не відпочиває. Каже, що ходить в одязі цілу добу, як у спецівці, потім миється і перевдягається у чисте. Вже о п'ятій ранку Катерина Степанівна робить вологе прибирання квартири, потім варить їсти і починає займатися донькою: робить їй масаж, зарядку, водні процедури.

      «Сплю, як солдат. Ось ці дві подушки кладу одна на одну і сідаю на диван. Буває, як годину посплю, то це вже ого-го!  Буває, з дванадцятої ночі як почне з неї лити, то цим електровідсосом кожні двадцять хвилин відкачую мокротиння з її бронхів. Так до ранку і стою, бо ж дитина може захлинутися. Як воно ото в неї булькотить, у мене аж душа обривається», — плаче Катерина Захарчук.

      Разом із немолодою жінкою біля ліжка хворої всі ці роки вартує сіамський кіт Дементій. Він приходить до кімнати, в якій стоїть ліжко Людмили, лягає, скрутившись клубочком, і ніби чекає, поки господарка отямиться. 

      «Дементію уже 13 років, — розповідає «Україні молодій» Катерина Степанівна. — Ми взяли кошеня, коли Люді було п'ятнадцять років. Люда ж після пологів півтора року була по лікарнях, і я з нею. Бідолашний кіт без нас так і перебивався, хто що поїсти дасть. А коли ми приїхали додому і Люду на носилках занесли і поклали на цьому дивані, наш котик став на задні лапи, передні поклав на диван і кричав, наче людина. Він ніби зрозумів, яке горе прийшло в нашу хату. З того часу постійно тут, на дивані, або під ліжком лежить».

Породілля «не вписалася в жодні рамки»

      У Катерини Захарчук, окрім Люди, є ще 36-річна донька Оксана, але вона з сім'єю живе аж у Южно-Сахалінську. Жінка розповідає, що 4 роки тому, коли її доньці Людмилі настав час народжувати, її відвезли до Монастирищенської центральної районної лікарні. Лікарі Анатолій Кононенко та Людмила Кудіна зробили Люді кесарів розтин, завдяки чому на світ з'явилася здорова дівчинка. Але радість від народження онучки була потьмарена вже наступного дня. У породіллі стався перший приступ — «потягло» й вивернуло руки та ноги. Згодом стався ще один. Катерина Степанівна звинувачує в усьому, що сталося, медиків районної лікарні. Вона переконана, що вони не приділили її доньці належної уваги і не розібралися, що сталося з пацієнткою.

      «Коли Люда впала в кому — ніхто не бачив! З набряком голови її перевезли з пологового відділення до реанімації. Лікарі навіть не хотіли відправляти її до обласної лікарні: вони вже знали свою помилку. Бо як це так — здорова жінка пішла народжувати, а її на носилках принесли!», — плаче Катерина Степанівна.

      У свою чергу лікар-ординатор Монастирищенської ЦРЛ Людмила Кудіна стверджує, що після пологів у Людмили Гульченко потягнуло й скрутило руки. Жінці було призначене лікування, та раптом стався приступ. Медик називає цей випадок непередбачуваним і каже, що стан хворої «не вписується в жодні рамки». І припускає, що, можливо, таке сталося внаслідок черепно-мозкової травми, яку Людмила отримала за кілька років перед пологами.

      За словами Катерини Захарчук, 1996 року в її доньки справді була черепно-мозкова травма, через що дівчина потрапила до лікарні. Та, за висновком судмедекспертизи, яку замовила Катерина Степанівна, причиною патології могла стати еклампсія, тобто токсикоз вагітних і породіль (причини таких приступів наукою не з'ясовано).

      «Якщо все через ту травму, то чому, коли доньку ставили на облік по вагітності, лікарі не попередили нас про можливі наслідки? Вони ж бачили записи про травму в її картці! Значить, справа не у травмі. Тепер вони все казатимуть, аби себе вигородити», — не приховує обурення Катерина Степанівна.

Піаніно без господарки

      Катерина Степанівна веде нас до кімнати, де лежить її Люда. У молодої жінки широко розплющені очі, тільки вона нічого не бачить і ні на що не реагує. Але змучена мати розмовляє з нею так, ніби донька все розуміє й слухає кожне її слово.

      «Вона вже потроху чує. Коли гукну: «Люда! Людуся! Доця!», то другий раз здригається. Зараз я тебе, Людуся, погодую», — каже Катерина Степанівна й набирає масивним шприцом молочний кисіль, приєднує його та видавлює у трубку, котра заведена через ніс у шлунок. Так само мати дає доньці воду.

      «Щоранку я даю їй протерте яйце, ложку меду, рибний суп, чай або каву. Вже в обід — натуральний яблучний сік, протерті банани, моркву. Варю овочевий супчик, кладу туди морквочки, капусточки, свіжої петрушки, кропчику, трішки маслечка — що ще дитині треба...

      Купаю Люду раз на тиждень, зарядку роблю, яку сама розробила, повертаю її на всі боки. Мені сказали, що Люда через рік-два помре, але я не вірила», — каже Катерина Степанівна.

      Жінка показує нам піаніно, на якому колись грала  Люда (вона закінчила музичну школу). Потім дістає доньчин атестат, у якому тільки дві четвірки, відкриває її диплом вчителя фізики й астрономії і плаче та розповідає про сон, який колись їй наснився. Буцімто йде вона з маленькою Людою на руках і зустрічає покійну свою знайому. Та її й запитує: «Нащо ти Люду з собою взяла? Залиш її у мене, а коли назад повертатимешся — тоді забереш». У  тому сні вона зайшла в стару хату, куди запросила її покійниця, поставила доньку на долівку і та побігла в іншу кімнату. Потім жінки вийшли з хати, а Люда сама залишилася у старій хаті...

«Мамо, дивись на мене, слухай мене!»

      «До нас внучка Владочка нещодавно приїжджала: вона живе у сватів і в зятя. А коли приходить, допомагає годувати Люду, віршики їй розказує, гладить та цілує. А ще постійно гукає: «Мамо, дивись на мене, слухай мене!» — Катерина Степанівна знову плаче.

      I бiдкається: бувало так, що за добу вона на ліки витрачала по 450 гривень. Грошей і тепер не вистачає. Доводилося ходити по базару й просити у людей. Спасибі, що давали. Кілька тисяч доларів висилала їй донька Оксана. Вона постійно підтримує матір коштами. А щоб звести кінці з кінцями, Катерина Степанівна пече пиріжки й продає їх на базарі. І тоді просить, аби біля доньки посиділи сусіди.

      Жінка каже, що її підтримує керівник Черкаської обласної організації Червоного Хреста Іван Гретченко, з районної організації Червоного Хреста своїх людей присилає Таміла Белінська. Але помічники трохи попрацюють та йдуть — не можуть витримати психiчного навантаження. Є й такі, що й непритомніють...

      «Ой, моя Людуся вже прокинулася! Отак, отак, потягнися, попозіхай. Бачите, вона сміється», — перериває свою розповідь Катерина Степанівна й підходить до доньки. Жінка говорить, що невдовзі для Люди запишуть диски з піснями, які вона любила — щоб слухала. Мати ні на хвилину не перестає вірити, що донька прийде до тями. І віра додає їй сил.

ДОВІДКА «УМ»

      Еклампсія — форма пізнього токсикозу вагітності. Це тяжке захворювання, яке виникає під час вагітності, пологів та в післяпологовий період. Для еклампсії характерні гарячкові напади, які розвиваються в певній послідовності. Під час і після припадків хвора може померти від набряку легень, крововиливу в мозок чи асфіксії. Судомні припадки можуть призвести до втрати свідомості та коми. Зазвичай пацієнтка виходить із коматозного стану через кілька годин. До неї повільно повертається свідомість, жінка нічого не пам'ятає про те, що з нею сталося. Через глибокі порушення найважливіших життєвих функцій (зокрема центральної нервової системи) у пацієнтки підвищується збуджуваність організму, тож навіть несильні подразники (шум, яскраве світло, біль тощо) можуть спровокувати новий приступ.

      Лікування еклампсії полягає не лише в прийомі спеціальних препаратів. Для хворої необхідна затемнена, добре провітрювана палата, в якій не має бути шуму й зайвої метушні персоналу. Біля постелі жінки повинна постійно чергувати акушерка, слідкуючи за станом пацієнтки.