УНІВЕРсальний диктат

20.02.2007
УНІВЕРсальний диктат

      «Це ж цирк, карнавал!» — на бігу повідомила знайома філологиня про свої враження від «зборів трудящих» інститутів філології, журналістики й міжнародних відносин Київського нацiонального унiверситету. Вона поспішала, їй потрібно було проїхати через півміста в тролейбусі й метро (від вулиці Мельникова до бульвару Шевченка), аби встигнути до студентів. Збори були присвячені туманній темі перепідпорядкування Київського національного університету ім. Т. Шевченка Кабміну і дивному, з точки зору законності, «контракту» Дмитра Табачника з 72-річним Скопенком, за яким літній хімік знову став ректором найбільшого університету України.

      Викладачі виходили з залу збуджені й задоволені: малозрозумілі збори скінчилися. Години дві перед цим здавалося, що захід не відбудеться: зал був заповнений на чверть. «Може, посходяться люди», — перемовлялися дядьки в сусідньому ряду. «Мнє позвонiлi, сказалі обязатєльно бить», — ділилася з колегами поважна викладачка. Жвава адміністраторка вголос радилася з усіма, чи влаштовувати реєстрацію: треба ж знати, хто з викладачів «прогуляв».

 

Пояснювальний виступ

      Старий-новий ректор Скопенко почав із того, що зал не заповнений як слід. Крісел — на 900 осіб, а самих осіб — десь половина. І відразу ж розповів про приємне: на святкування 175-рiччя головного вузу України у вересні 2009 року уряд виділив 300 мільйонів гривень. Буде фотоальбом, марка з конвертом, урочистості в Палаці «Україна». І — 175 нових підручників, оформлених у єдиному стилі! «Давайте негайно писати ці підручники. Ми роздали завдання факультетам, деякі вже взялися за діло, інколи зі скрипом, треба гаркнути, на превеликий жаль», — пожурив ректор своїх підопічних, які без сильної руки «батька» нічого путнього не здатні зробити. Розповів, що на фундаментальні дослідження «універу» від уряду перепало три мільйони. Бідненько на тлі святкової суми.

      Серед шурхоту насущних проблем Віктор Васильович штришками прояснив викладачам два основні питання. Перше — як він знову став ректором. І друге — який поганий Інститут міжнародних відносин. У переддень, 30 січня, ці ж проблеми він описав перед іншою частиною підлеглих — викладачами історичного, юридичного, філософського та факультету психології і соціології. Там його вразив один викладач. «Доцент сказав: ви ведете себе неправильно», — з наміром «присікти» негідну поведінку у решти викладачів, повідомив ректор. Які проблеми порушував  доцент (а саме — викладач кафедри кримiналiстики юридичного факультету Сергiй Єфремов), керівник вузу не розповідав.

      Насправді ж сталося ось що. «Один доцент з юридичного факультету мав мужність виступити і вголос сказати те, що має на думці більшість викладачів, — пояснили учасники зустрічі в Червоному корпусі. — На завершення виступу доцент сказав: «Раби не ми — раби німі. Не будьте німими рабами». Народ сприйняв виступ у традиціях режиму репресій. Залунали негусті оплески. Безумовно, більшість людей розуміє, що чиниться щось незаконне, що ректора університету слід обирати, а не призначати. Але викладачі «універу» цього не обговорюють навіть у середовищі однодумців. Тим паче ніхто не наважується говорити про це з трибуни. Ректора боїться вся професура. Відомо, що ректор має звичку звертатися до професорів і доцентів на «ти». На зборах, за спостереженням викладачів, Скопенкові з великим зусиллям удавалося триматися більш-менш коректно.

      «Прем'єр Єхануров, коли збирався йти з посади, прийняв постанову закрити всі наші рахунки в банках, — наголосив Скопенко. — Усе, і зароблені нами самими гроші, опинилося в казначействі. Ми фінансувалися окремим рядком, а Кабінет Єханурова це скасував. Щоправда, ми з Януковичем це поправили». Скопенко завірив, що і після перепідпорядкування будуть збережені подвійні зарплати. Хоча ота подвійність платні, як свідчать фахівці, є в усіх університетах, що мають статус національного. Журналіст УРА-Інформ пояснює особливий гнів Скопенка на Єханурова тим, що підпорядкування університету Мінiстерству освіти змусило адміністрацію автономного вузу звітувати про витрачені гроші.

      Як же головний університет країни став автономним? «Ще наприкінці 1980-х Віктор Васильович помітив, що у найбільш запопадливих реформаторів системи вищої освіти спостерігається намагання перескочити через етап розробки нової філософії освіти та фундаментальних досліджень у сфері загальної теорії освіти і відразу перейти до реформ, модернізації тощо. Щоб огородити університет від смертельно небезпечного втручання часто некомпетентних чиновників, з початку 1990-х Віктор Васильович розпочинає безкомпромісну боротьбу за автономію вищого навчального закладу», — читаємо в життєписі ректора. Тобто потрiбно було «захистити» освiту вiд змiн. 1994 року Президент України Леонід Кравчук підписав указ, згідно з яким Київському університету було надано статус «національного, самоврядного державного вищого навчального закладу». Кучма своїм указом від 25 листопада 1999 року надав «універу» статусу національного. Утім, за законом про вищу освіту (2002), навіть ректорів національних університетів обирають, а не призначають. «Коли мене призначив Президент України ректором, не знаю, як так вийшло, але я ніякого контракту ні з ким не підписував», — розповів Скопенко газеті «Дело» 24 січня цього року, роз'яснивши, що i на цей раз ніяких виборів ректора в університеті не буде.

Конференція без колективу

      Філологи, міжнародники і журналісти мовчки вислухали роз'яснення ректора щодо нового статусу «універу» під крилом Кабінету Міністрів. Здається, ніхто так і не збагнув, навіщо оте перепідпорядкування. Можливо, тому що старенький ректор уже кілька років перебував на своїй посаді незаконно. Адже, за статутом університету, вікова межа ректорства — 65 років. Та й у 2004 році Скопенка переобирали на посаду ректора із порушенням норм статуту університету, а саме відкритим, а не таємним, голосуванням.

      Як розповіли викладачі, на початку навчального року 72-річний Скопенко ходив до Президента, щоб перевізувати документи і подовжити свій термін. Президент паперів не підписав. Тоді Скопенко зустрівся з Януковичем. Щоб продовжити термін ректорства, оминаючи думку трудового колективу, слід було змінити статут вузу. Адже в тому статуті, що затвердив Президент 14 січня 2000 року, сказано: «Претендент на посаду ректора обирається шляхом таємного голосування конференцією трудового колективу».

      Статут написали новий (його ще не оприлюднили, на сайті «універу» «висить» старий). Голова постійної правничої комісії вченої ради університету, яка розглядає пропозиції щодо статуту, —  Володимир Андрейцев, декан юридичного факультету. Злі язики й досі плещуть, як улітку 2003 року декана юристів, спійманого на хабарі, вивели з «універу» в наручниках і... відпустили. Утім у вересні, за неофіційними даними, роздобутими газетою «Украина криминальная», було вирішене питання звільнення з посад декана Андрейцева і ректора Скопенка. Десь у той же час ректор підстрахував себе заявою: «Якщо Ющенко прийде до влади — я піду з посади ректора». Невже посада виявилася такою важливою для Вiктора Васильовича, що довелося забути обiцянку i навiть... переробити статут?

      «10 листопада 2006-го відбулася конференція представників трудового колективу щодо нового статуту, — нагадав учасникам зборів Скопенко. — 146 голосували «за», 7 — «проти» (усі — з Інституту міжнародних відносин!), 1 — утримався». Ректор продовжував: «Раніше ректора обирав трудовий колектив, а затверджував Президент. 16 січня ми постановили прийняти поправки до статуту, що ректора затверджує Прем'єр-міністр. Кабмін постановив погодитися з конференцією і доручити Табачнику підписати контракт». Скопенко пояснив потребу цих змін тим, що «відбулася політреформа, і університет став під прямим підпорядкуванням Кабінету Міністрів».

      Того ж 16 січня Кабмін прийняв постанову «Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченкa», де сказано: «Погодитися з рішенням конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка та встановити, що зазначений університет підпорядковується Кабінетові Міністрів України. У зв'язку з цим підтвердити повноваження Скопенка Віктора Васильовича як ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка та доручити віце-прем'єр-міністрові України Табачнику Дмитру Володимировичу підписати з ним контракт». Залишилося загадкою, які ж то повноваження підтвердилися в нелегітимного ректора? Пильні журналісти помітили, що 16 січня засідання уряду, на якому приймалося рішення, закінчилося ще до обіду, а конференція трудового колективу, «на підставі» рішення якої діяв уряд, почалася о 14.00. 18 січня Табачник підписав контракт зі Скопенком. «У проФФесора Януковича теперь свой университет», — відреагувало на цю подію видання «Остров».

Прочухан для міжнародників

      «Найбільше недоліків в учбових планах — в Інституті міжнародних відносин», — заявив ректор на зустрічі з трудколективом 31 сiчня. Він не забув, що всі представники цього інституту проголосували проти змін у статуті університету. «Усі газети пишуть, що корупція на першому місці по всій Україні в Інституті міжнародних відносин! Ви потрібним студентам завищуєте оцінки. Так давайте ви ці слухи, що про мене, припиніть, а ті, що про корупцію, припиню я», — суворо оголосив ультиматум ректор. Зал покотився зі сміху. Віктор Васильович настрахав інститут «незалежною експертизою». Розповів про низьку успішність студентів і про те, що їдальні інституту не підписали договору з університетом. «І, як кажуть класики, так будєт с каждим, — спробував пожартувати ректор. — А почнемо з вашого інституту, бо тут найбільше порушень».

      Здавалося б, про здобутки Інституту міжнародних відносин найкраще свідчить розвиток дипломатичних служб нашої держави. Україна, що в часи СРСР мала своє дипломатичне представництво тільки в ООН, нині представлена у понад 70 країнах світу. Більшість апарату МЗС і закордонних представництв України, у тому числі й найвище керівництво зовнішньополітичного відомства, — це випускники ІМВ. Зокрема, колишні міністри закордонних справ Геннадій Удовенко і Борис Тарасюк, дипломати Юрій Кочубей, Юрій Костенко і багато інших.

      «Навіщо таку кількість годин ви витрачаєте на вивчення іноземної мови? — продовжував ректор. — Якщо студент хоче вільно оволодіти іноземною мовою — хай іде на курси!» (Ще десять років тому українським мiжнародникам викладали тільки 5 іноземних мов. Нині — понад 20 мов, у тому числі східних. Працює багато професорів-носіїв мов iз різних країн). «Без роботи ви не залишитеся, — звернувся Скопенко до потенційно скорочених викладачів-міжнародників. — У нас є для цього Інститут філології».

      Ректор закликав до змін у навчальному процесі: «об'єднати кафедри, перекинути людей» і навіть якось перейменувати iнститут. Частину кафедр запропонував передати іншим вузам, скажімо, Інституту журналістики. «Здається, ректор не дуже компетентний у цих питаннях. Дві назви в чомусь подібні — робить висновок, що кафедри тотожні і їх треба «злити», — поділилися своїм баченням викладачі. Утім якогось остраху чи стурбованості на обличчях педагогів не прочитувалося. «Це зібрання, як видно, скликане заради Інституту міжнародних відносин. Про Інститут філології Скопенко нічого не говорив. Це нас не стосується», — завіряли викладачі-філологи. Міжнародники жваво перемовлялися, куди підуть працювати, якщо їх тут поскорочують. «Я буду чеську читати філологам, — хвалилася одна жiнка. — Я добре знаю чеську». «Я далека від політики, — втомлено мовила викладачка Інституту філології. — Ходжу на роботу, читаю лекції студентам, зарплату платять вчасно. А щодо підпорядкування Кабміну — це неприємно, але що поробиш?».

 

ПРЯМА МОВА

      Ректор запитав, чи в когось є питання до нього. Усі мовчали, і я поставив йому три запитання. Перше — що змінилося після підпорядкування виконавчій гілці влади? Адже і раніше університет підпорядковувався Кабінету Міністрів. Друге запитання — яким конкретно нормативним актом передбачене призначення ректора на посаду Кабінетом Міністрів і як ви ставитеся до того, щоб повернутися до процедури вибору ректора трудовим колективом університету? Невже цей колектив не може впоратися з цим важливим завданням? Третє питання прозвучало так: «Ви обіцяли, що в 2007 році складете свої повноваження ректора. Що змінилося у вашому житті і в житті університету, що ви змінили це своє рішення?».

      Після того як ректор частково відповів на ці запитання, я поставив глобальне питання — про те, як втілюється принцип демократизму в університетському житті. Які можливості має окремий викладач у вирішенні якихось факультетських чи загальноуніверситетських проблем? Часто так буває, що на найвищому рівні кажуть: треба працювати. Це звучить рефреном: от, не треба займатися політикою, а треба працювати, працювати, працювати. Нас закликають до того, щоб ми перетворювалися на робочу силу. І не брали участі в громадському житті.

      Я розповів, як тепер усі права трудового колективу перебирає адміністрація. Як відсторонюється колектив університету від призначення ректора на посаду. Ректор стає незалежним від трудового колективу і залежним від Кабміну. Радянська влада відбила спроможність відстоювати свої права — патерналістською політикою, соціальною захищеністю і, звісно, репресіями. Кожен надіється на те, що хтось інший встане і скаже. Значна частина боїться адміністрації, бо залежна від неї. Буде робота чи ні, призначать на посаду чи ні, дозволять захистити дисертацію чи ні, оберуть завідувачем кафедри чи ні. Настільки пригнічує залежність від адміністрації, що вже не відчуваєш себе представником еліти як викладач вищої школи. Викладач починає замислюватися, на кого ж він працює? Раніше було переконання, що свої сили віддаєш на благо Батьківщини.

      Сергій Єфремов, доцент кафедри криміналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

 

ДОВІДКА «УМ»

      У 1993 році Віктор Скопенко зініціював створення Спілки ректорів вищих навчальних закладів України і став її президентом. Перед парламентськими виборами 2002-го, увійшовши до першої п'ятірки виборчого блоку «За ЄДУ», з трибуни форуму висловився, що «колективи державних вузів підтримають ваш блок». У вересні 2004-го через газету «Освіта України» Скопенко закликав ректорів усіх вузів держави «одностайно підтримати на майбутніх президентських виборах кандидатуру Віктора Федоровича Януковича».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>