Згодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивувати місцевий люд цікавинкою, властивою саме нашій малій батьківщині. Полтавці, приміром, вирушаючи до Києва чи Львова, як презент зазвичай везуть із собою щось істинно полтавське: частіше, бо дешевше й розповюдженіше, — фірмову горілку, розлиту в ексклюзивні пляшки у вигляді глиняних козаків, цукерки «Полтавська битва», «Диканські», «Наталка-Полтавка»; рідше, бо дорожче і зустрічається не в кожному магазині, — решетилівські вишивки білим по білому й опішнянські глечики-кухлики-горщики.
Але якщо за вишивками слід їхати до самої Решетилівки або чекати серпня із його грандіозним Сорочинським ярмарком, то кераміку знайти все-таки можна. Втім те, що мені запропонували біля Зіньківського автовокзалу, на опішнянські кольоративи було мало схоже. Тому в пошуках глиняних полумисків з істинно опішнянськими орнаментами (а головне — змiстом) я й подалася до столиці українського гончарства.