Від світання до смеркання із м'ячем

      Колись закарпатських футболістів знали не лише в Україні, а й далеко за її межами. Сабо, Турянчика, Раца, Яремчука вважали кумирами сотні тисяч, якщо не мільйони, уболівальників. На жаль, тепер настали часи, коли жоден закарпатець не виступає за збірну своєї країни. Фахівці бачать корінь проблеми насамперед, у тому, що не ведеться систематична робота з обдарованою молоддю. Тому існування спортивно-гуманітарного ліцею в селі Ільниця на Іршавщині називають маленьким дивом. Судіть самі: це чи не єдиний на всю Україну заклад такого типу, який існує... в селі.

      Ільницький спортивно-гуманітарний ліцей створили у 2004 році, віддавши йому частину приміщень школи-інтернату. Улітку 2005 року провели всерайонний відбір хлопців, охочих вчитися футболу. На початку лютого виповнився рік, як 55 хлопців почали науку у спортивно-гуманітарному ліцеї.

      Усе тут підпорядковане залізній дисципліні і двом тренерам, які займаються з хлопчаками. Іван Шопа та Іван Ледней — майстри спорту, грали у вищій лізі СРСР, мають досвід тренерської роботи. Обидва живуть у селі Довге, але, почувши про ідею відродити футбольну славу Закарпаття, погодилися змінити життя і п'ять днів на тиждень проводити зі своїми вихованцями разом — від світанку і до сну.

      Ліцеїсти встають о 6.30. Потім — майже годинна зарядка з тренуванням. Сніданок. Навчання. Обід. Невеликий відпочинок і знову тренування на цей раз — дві-три години. Хлопці практично не розлучаються з м'ячем та тренерами. Якщо не тренуються на полі — розбирають тактичні хитрощі або дивляться футбол по телевізору, на ходу роблячи свої коментарі.

      Усього рік минув, а ліцеїсти помітно змінилися. Підтягнуті, життєрадісні, впевнені у собі. Батьки не можуть натішитися такій переміні. Адже відірвати від себе дитину у такому віці нелегко. «Я дуже задоволений», — каже сільський голова з Осою Василь Турянин, який ризикнув 10-річного сина віддати у ліцей. — Навіть якщо син і не стане видатним спортсменом, то буде самостійною і здоровою людиною. А це в житті головне».

      Унікальність Ільницького спортивно-гуманітарного ліцею ще й у тому, що виник він з ініціативи самого району, який взяв його повністю на своє утримання. Обходяться «футбольні» класи у 250 тисяч гривень на рік, що складає близько трьох відсотків освітянського бюджету Іршавщини. І хоча результатів слід очікувати, коли хлопці підростуть, не може не тішити те, що команда ліцею уже посідає перші місця на змаганнях, в яких бере участь. Тож гляди — через кілька років Закарпаття вибухне новими футбольними зірками.

      Досвід іршавців могли би підхопити й інші райони. Від створення спортивних класів на існуючій базі шкіл-інтернатів ніхто би не програв — у будь-якому разі морально стійкі і фізично розвинені хлопці та дівчата потрібні всім. Тим паче, що футбольний клуб «Закарпаття» явно має намір прописатися у вищій лізі.

      Директор Ільницького спортивно-гуманітарного ліцею Віктор Горзов розповідає, що із задоволенням відкрив би і класи гімнастики для дівчат, адже бажаючих вистачає. Але поки що матеріальна база — вельми слабенька.

      Маленький пошарпаний спортзал не годиться для якісної підготовки, свого футбольного поля теж немає. Хлопчаки ходять тренуватися то до інтернату, то до середньої школи. Ліцей потребує сучасного залу і спортивного майданчика, тим паче, що довколишня територія дозволяє втілювати найсміливіші проекти. І тоді на базі ліцею навіть можна проводити обласні чи всеукраїнські змагання. Окрім Ужгорода та Мукачева, їх поки проводити більше нема де. Та що казати, якщо така звичайна річ як басейн існує лише у трьох районах Закарпаття із 13...