Вихід нової платівки під назвою «Вік любиш — не налюбишся. Пісні про кохання» «Божичі» вирішили приурочити до українського свята з діда-прадіда — дня Валентина. Частуючи на цій презентації в «Бабуїні» цукровими бубликами, вишневою наливкою, узваром та запевненнями, що журналісти повинні їсти все якось більше духовну їжу, вони розповіли «УМ», що комерція бере своє, крім того, конкретно поставлені цілі змушують творчих людей мобілізуватися.
Це вже третій альбом у дискографії гурту (продюсером першого «Котилася, ой, ясна зоря з неба» виступив Олег Скрипка. У другому — «Колядницькі пісні. Шо з Києва та й до Русалима» «Божичі» співали язичницькі та християнські пісні зимових свят). А менше ніж за рік обіцяють випустити четвертий — з псалмами (народними піснями релігійного змісту). Весь матеріал колектив збирає і обробляє сам у численних фольклорних експедиціях, зберігаючи манеру, принципи народного музичного мислення і виконання ще з 1997 року.
До «Вік любиш...» увійшли сільські пісні та танці Лівобережної України. Вони були в репертуарі колективу вже давно, але з часом оформилися в цілий «любовний» цикл — так з'явилася ідея створення окремої платівки, причому досі в нас не було альбомів із піснями про кохання (альбом «Тартака» «Сльози і соплі» не рахується). «Весільні пісні якраз не співали, хоча, зрозуміло, саме серед них багато любовної тематики, — розповів «УМ» учасник «Божичів» Ілля Фетисов. — Зате включили протяжні пісні — це той жанр, про який, на жаль, знають мало. Вони всі мають сумний чи трагічний кінець або є результатом сумних почуттів — нерозділеного чи, як кажуть, розраяного кохання. Тобто загалом до альбому увійшли жартівливі, протяжні пісні й чотири старовинні танці. Останні гралися на вечорницях, куди сходилася і де знайомилася молодь. Я граю на гармошці-«вєнці», причому вона зроблена в Україні (бо прийнято помилково вважати, що це російський інструмент): одна в Харкові і одна в Києві. Також у записі ми використали тамбуриноподібний бубен, його так називають, бо він формою схожий на оркестровий інструмент тамбурин»
Як уже писала «УМ», оформила альбом молода художниця Катерина Косьяненко. Свого часу вона купила перший альбом «Божичів», була вражена їхньою творчістю і звернулася до гурту з проханням виступити на відкритті її виставки «Календар» — так і потоваришували. До речі, «Божичі» — закони менеджменту таки працюють на відмінно — у свої прес-релізи вставили «рекламу» себе ж: вони пропонують влаштувати вечірку в народному стилі, на якій кожен може навчитися народним іграм та танцям, взяти участь у народних обрядах, прикрасити будь-який захід веселими автентичними піснями, які «видадуться екзотикою у порівнянні з вашими уявленнями про фольклор та організувати українське весілля, яке «буде приємно відрізнятися від штампованого міського варіанту цього сімейного свята».
На одній з обкладинок альбому учасники колективу написали свої дефініції кохання та пояснення назви альбому. Серед інших — Анна Архіпчук: «Кохання супроводжує нас все життя. Людина народжується від кохання, і перше почуття, яке вона пізнає у світі — це любов до матері й батька. Це почуття вона проносить через все життя, воно розкривається для неї у безлічі облич: перше кохання, любов до друзів, батьків, до чоловіка, дитини, своєї пісні, землі... Тому вік любиш — не налюбишся».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
