Ось уже півтора десятка років людожер-естет Ганнібал Лектор, дітище сценариста Пітера Вебера, зачаровує поціновувачів кінематографа усього світу. Достоту геніально виконана славетним Ентоні Хопкінсом роль безсумнівно цілком заслужено здобулася на багатомільйонні бурхливі оплески і статуетку кіноакадемічного «Оскара» за 1991 рік. Крім відзнаки «За кращу чоловічу роль», стрічка «Мовчання ягнят» заслужено «відгребла» статуетки ще в чотирьох номінаціях.
Загалом вишуканий герой сера Ентоні Хопкінса проводив iз вдячною публікою сеанси шокової терапії чотири рази («Ганнібал», «Мовчання ягнят», «Мовчання ягнят-2» та «Червоний дракон»). Авторам фільмів віртуозно вдалось вилущити абсолютне зло: красиве, розумне, витончене, інтелектуальне і, хоч як це парадоксально прозвучить, з «великим серцем». Власне цей «інфернальний екстракт» і справляє позитивний ефект. Адже, якщо є чисте зло, то апріорі мусить існувати й чисте добро.

Тамара Гундорова належить до тієї нечисленної групи українських інтелектуалів, яким пасують прикметники —незашорений, розкутий, незаангажований. Це та дослідниця, яка пише праці з літературознавства, цікавіші за літературу. Вона користується повагою у «нових», а старі ніяк не можуть знайти потрібну формулу, щоб її затаврувати.
Ми з Тамарою п'ємо пиво в ресторанчику мережі «Два гуся», на Хрещатику, найближчій до Інституту літератури «демократичній» точці і розмовляємо про українську класику та різні спроби її сучасного прочитання.

Офіційна частина фестивальної програми у середу завершилась позаконкурсним фільмом «300» Зека Снайдера. Досидіти фільм до кінця було понад мої сили — цей комп'ютерний балет про дужих спартанців і їхні подвиги дивитися можна, здається, тільки у підлітковому віці. Картина доволі швидко виходить в український прокат, і хай нею насолоджуються ті, кому її й адресовано — діточки. Навіщо було показувати це на Берлінському фестивалі — зрозуміло (розкрутка стобісова), хоча все ж можна було виявити більшу вибагливість.