Ловися, рибалко...

      Кого-кого, а статистику не обдуриш. Вона як ніхто красномовна: від початку року в Україні потонуло 75 людей, із них 8 дітей. Це, зауважте, серед зими, коли до купального сезону ще залишається кілька місяців! Лише водойми Київської області за півтора місяця забрали життя чотирьох осіб, в тому числі і двох дітей. Цих смертей цілком могло й не бути, аби лишень люди дотримувалися елементарних правил безпеки на воді.

      Зазвичай трагедії розгортаються за одним і тим же «сценарієм»: кілька доленосних секунд — і твердий стан навколишніх льодових «декорацій» перетворюється на рідкий. Фінал у більшості таких випадків теж однаковий, адже навряд чи кожен почувається у цьому новому середовищі, наче риба...

      Узагалі, рибна тематика постійно «на слуху» у рятувальників горе-«екстремалів». Бо саме рибалки не дають сумувати цілим бригадам рятувальних станцій. Днями фахівці Головного управління МНС у Київській області разом із журналістами влаштували на Канівському водосховищі прибічникам підльодного кльову своєрідний лікнеп, роздавши їм інформаційні листівки з правилами перебування на кризі. Таке інформування завсідників застиглих водойм, запевняють еменесники, проводиться щотижня.

      Пан Михайло, який є рибалкою зі стажем, цьому щиро дивується й знизує плечима: мовляв, за всі 30 років своєї «практики» щось подібне бачив лише декілька разів. Чоловік запевняє, що всі його колеги й без того цінують власне життя, а отже, й на кризі поводяться обережно. Кожен місцевий рибалка обов’язково має пішню (палицю з гострим наконечником, якою, ступивши на лід, перевіряє його міцність та пробиває лунку в кризі) і рятівну мотузку, а тому й боятися нічого. «От тільки риба сьогодні погано ловиться», — бідкається пан Михайло, демонструючи цеберко зі слабеньким уловом — двома рибинами.

      Незважаючи на те, що на Канівському водосховищі вже давненько не траплялося нічого надзвичайного, рятувальники завжди перебувають у повній бойовій готовності. Начальник рятувальної станції міста Українка Київської області Микола Самусь розповідає, що в їхньому арсеналі налічується декілька перевірених часом способів рятування любителів зимової «лазні». Серед різноманітних драбин та жердин найефективнішим є пристрій із доволі символічною назвою «соломинка»: пожежний шланг, що миттєво наповнюється газом з прикріплених до нього балонів та подається постраждалому. Після витягнення «пловця» на берег рятувальники викачують з його легенів воду, роблять штучне дихання та відправляють додому «на відпочинок».

      Здавалося б, після перебування у крижаній ополонці навряд чи комусь захочеться повторити таке «занурення», проте багато рибалок, не надто довго роздумуючи, повертаються на звичне місце над лункою. І більшість із них — того ж дня, тільки встигнувши перевдягнутися в сухий одяг. «Наших людей переконати у чомусь дуже важко», — коментує Микола Самусь.

      Самі ж рибалки пояснюють свою тягу до, без перебільшення, екстремального дозвілля дуже лаконічно: «Бо подобається!» «Свіже повітря, друзі — що ще потрібно? Не рибалка цього не зрозуміє!» — стверджують відчайдухи в один голос.