Веселі картинки замість сірості

15.02.2007

      «Усе це заради маленького хлопчика, якого багато хто встиг полюбити і який не дожив навіть до свого четвертого дня народження. Все це заради наших дітей...». Такими словами півтора року тому розпочала установчі збори благодійного фонду «Краб» житомирянка Лариса Лавренюк. Про цю мужню жінку, яка, втративши сина, не замкнулася у своєму горі, а вирішила допомагати іншим, «УМ» свого часу вже розповідала. Саме пані Ларисі належить ідея об'єднати батьків, чиї діти в різний час лікувалися в дитячому відділенні Iнституту онкологiї АМН України і просто небайдужих до чужого горя людей.

      Чого вартий хоча б такий факт — Лариса Лавренюк знайшла спонсорів, на кошти яких для відділення було закуплено 250 комплектів постільної білизни, і тепер замість набридливих написів «Мінздрав» оченята маленьких пацієнтів на подушках радують надзвичайно барвисті й веселі сюжети. Настільки веселі, що деякі діти, як тільки в їхніх кволих після хіміотерапії пальчиках з'являється сила тримати олівець, із задоволенням переносять їх на папір.

      За сприяння фонду на днях побачила світ науково-популярна брошура «Що таке рак?», яку розповсюджуватимуть по районних поліклініках в усіх регіонах України, адже не кожен українець знає, що за останні 20 років у світовій онкології стався помітний прорив, і рак сьогодні, хай не в усіх випадках, але лікується. Ще одна добра справа — організація у дитячому відділенні онко-iнституту занять з арт-терапії: вже більше року двічі на тиждень професійний художник учить маленьких пацієнтів малювати за спеціально розробленою для тяжко хворих дітей програмою. Але головне завдання члени фонду бачать у щоденній співпраці з лікарями (пошуку грошей для придбання ліків і сучасного медичного обладнання, створення бази донорів) і практичній допомозі батькам, особливо приїжджим, які не мають родичів чи знайомих у Києві.

      Рік тому лікар-ординатор Віталія Глоба в розмові з кореспондентом «УМ» зауважила: «Я і мої колеги всіляко підтримуємо ідею заснування такого фонду. Якщо реалізується хоча б половина планів, це буде прекрасно». Сьогодні весь персонал відділення — від санітарок до лікарів — в один голос стверджують: «Те, що робить пані Лариса і її однодумці, заслуговує на найвищу хвалу і повагу».