Рейдерська атака на Довженка

      Минулої п'ятниці зо дві сотні працівників Національної кіностудії імені Довженка вийшли на мітинг біля студійних воріт на знак протесту проти чергової рейдерської акції, що має на меті «відкусити» чималий шматок земельної ділянки на території закладу культури, захищеного, до речі, статусом Національного. Керівники студії й профспілки спочатку сподівалися тихо, цивілізовано розв'язати проблему, але побачивши, що загроза серйозна, вирішили звернутися до четвертої гілки влади — преси, зброя якої — гучне слово.

      Державне підприємство «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка» фактично припиняє своє існування. Відповідно до рішень Київського апеляційного господарського суду, накладено арешт на рахунки кіностудії, і всі грошові надходження будуть вилучатися з рахунків кіностудії та перераховуватимуться на рахунки ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього.

      Історія, яка «вистрелила» при новій старій владі, розпочалася давно. З 1986 до 2003 року з деякою перервою посаду генерального директора Національної кіностудії обіймав кінорежисер Микола Павлович Мащенко. Хазяйнував він авторитарно і волюнтаристськи, спираючись на дружні стосунки з керівниками держави, незалежно від того, хто в той чи інший історичний період керував — чи то ЦК КПУ, чи то — Леонід Кравчук, чи то — Леонід Кучма. Це впливало і на квартирне питання. Бо давало можливість Мащенку здобувати житло для працівників кіностудії, і перш за все для тих, до кого він добре ставився. Звичайно, найбільш цінних для кіновиробництва працівників доцільно забезпечувати житлом. Але не ціною розбазарювання території Національного закладу культури, до того ж історичної та архітектурної пам'ятки, захищеної законами України та відповідними постановами КМУ.

      Прекрасно знаючи про особливий статус Національної кіностудії, Микола Павлович почав обмінювати її територію на квартири для окремих працівників — для себе, своїх заступників та інших співробітників. Експеримент із трестом «Елітінвест», якому віддали великий шмат студійної землі по вулиці Молдавській для зведення багатоповерхового житлового будинку завдяки його дружнім стосункам iз Президентом Кучмою закінчився благополучно, хоча кіностудія і зараз судиться з цим трестом щодо невиконання домовленостей, відповідно до укладених  угод. У 2000 році Микола Павлович віддає ВАТ тресту «Київміськбуд-1» ім. М. П. Загороднього ще дві ділянки студійної землі по вулиці О. Довженка. Дивно, що йому це дозволили мерія Києва і Міністерство культури і мистецтв, у безпосередні функції яких входить контроль за недоторканністю територій, що знаходяться під охороною законодавства України. Важко сказати, що вплинуло на рішення цих установ: чи близькість Мащенка до верхівки влади, чи якісь обіцянки з боку тресту «Київміськбуд-1». Інакше навіщо було керівництву мерії і тодішньому заступнику міністра культури і мистецтв О. П. Котлінському відверто порушувати закони? До того ж розпочати будівництво було неможливо через відсутність дозволу Київради на відведення землі під забудову і початок будівництва.

      Угода між Мащенком і будівельним трестом була укладена по відношенню до кіностудії з безпардонним зухвальством. Формально кіностудія повинна була отримати 12,5% житла в майбутній багатоповерхівці. Однак в угоду та додатки до неї було включено пункти, які зводили ці відсотки майже нанівець. Правда, трест, щоб засвідчити свої серйозні наміри, передав Державній адміністрації Шевченківського району три однокімнатні квартири для працівників кіностудії.

      Нинішнє керівництво кіностудії не збирається і за законом не має права дозволяти будівництво житлових будинків на своїй території. Відтак будівельний трест вирішив покрити свої збитки за передані три квартири, чомусь у 2000 році, коли угода укладалась поза законом, будівельники про це зовсім не думали. Відповідно до існуючих на сьогодні цін на житло, вартість квартир не може становити більш як млн. гривень, а вартість 1,23 га студійної землі тепер становить як мінімум 5 млн. доларів. До того ж, який сенс оперувати цінами на житло 2006 року, якщо ці три квартири були виділені ще у 2000 році, і в разі, якщо б вони не були надані працівникам студії, їх все одно не тримали б непроданими впродовж шести років. Не врахувати це міг тільки дуже упереджений суд.

      А позов збільшено на коефіцієнт інфляції, яка відбулася за ці роки. До позову включили ще й «втрачену вигоду» за незбудовані і непродані будинки. Ось і виникла сума у 9,5 млн. гривень. Однак слід врахувати той факт, що кіностудія неодноразово направляла офіційні листи на адресу «Київміськбуду-1» про розірвання цієї кабальної угоди.

      Не можна вважати справедливими, обгрунтованими та реальними позовні вимоги будівельного тресту «Київміськбуд-1» до Національної кіностудії ім.О. Довженка, як це зробили апеляційний і касаційний господарські суди. Виникає підозра у заангажованості, упередженості суддів.

      Для Національної кіностудії ім. О. Довженка сплата 9,5 млн. гривень означає повне банкрутство. Бо рахунки кіностудії заблокують, неможливо буде виплачувати заробітну плату її працівникам, не буде чим сплачувати комунальні послуги, а головне — неможливо буде заробляти гроші кіновиробництвом, бо суми, які переказуватиме на кіновиробництво Міністерство культури і туризму, негайно вилучатимуться з рахунку кіностудії на користь «Київміськбуду -1». Хіба це не рейдерство, тільки в іншій упаковці? Якщо кіностудія збанкрутує, її можна розшматувати як завгодно. Але хіба це не національний заклад культури, продукція якого так необхідна Україні у часи її державної та національної розбудови?

      Коли читаєш висновки апеляційного господарського суду, мимоволі виникає сумнів у їхній професійності  — як мінімум, а тоді вже порядності. Складається враження, що судові жахи творів Кафки і Сухова-Кобиліна не залишилися у минулому, а повністю повторюються у незалежній Україні.

Олександр МУРАТОВ,

кінорежисер.