Дві колекції забутих предків

      «Загадку хочете? Мерехтить, а не зоря. Виблискує, а не золото. Причаровує, та без ворожчиних трав та замовлянь. Здаєтеся? Нате, відгадка: картини молодої мисткині», — написав у одній із вступних статей до альбому, присвяченого виставці художниці Катерини Косьяненко, мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелінда. Наскільки ці пафосні слова відповідають реальності, можна переконатися до 11 березня у київській галереї «Колекція», де нещодавно виставили два цикли робіт Косьяненко «Тіні забутих предків» (2001—2002 рр.) та «Календар» (2003—2005 рр.)

       «Тіні...» створювалися під впливом однойменного твору українського класика Коцюбинського і стали дипломною роботою випускниці театрально-сценографічного відділення Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (учениця професора Даниїла Лідера). До серiї ввійшли 17 полотен («Палагна», «Марічка заглядає у віконце», «Весілля»), пов'язаних спільною темою, втім кожну з них можна розглядати і як самостійний довершений твір. «У цих картинах панує стихія кольору, але в кожній переважає один із кольорів (від незаймано-білого, небесно-блакитного, іконно-золотого до тьмяно-синього, оксамитового чорного; від ранкового світла до нічного смутку). Колір виступає камертоном, виразником емоцій, символом подій», — зазначає мистецтвознавець Лідія Гурська.

      Чому киянка Катерина вибрала карпатський побут? «Бог завжди дає людині те, що їй треба. Я мала нагоду якийсь час жити в Карпатах, спостерігати за місцевими звичаями, а закінчивши серію «Тіней...», почала вивчати літературу, пов'язану з українськими традиціями», — каже Катерина Косьяненко. До речі, якийсь час рінгтоном на її мобільному були карпатські жіночі голосіння, а зараз їх змінив козацький гімн.

      Після блискучої дипломної роботи Катерина отримала грант Президента, який передбачав фінансову допомогу на створення 16 картин із серії «Календар», що відтворює церковні обряди українців («Катерина», «Варвара», «Покрова», «Микола», «Пасіка»). Добрі, майже янгольські обличчя героїв «Календаря», виконані у переважно теплих барвах, залишають відчуття як після щойно почутої бабусиної казки. У них багато автентичного, але водночас живопис Косьяненко залишається сучасним.

      На ювілейному, 100-му, Салоні мистецтв-2003 у Парижі, мистецькому заході, який на початку ХХ століття заснували Роден і Ренуар, картина «Покрова» з-поміж тисячі претендентів, кожен з яких мав право виставляти тільки по одній роботі, здобула перше місце. Того року Косьяненко була тут єдиною українською художницею.

      Є у молодої художниці й досвід іконописання — весь іконостас у Благовіщенській церкві при Києво-Могилянській академії — її рук справа. Вона каже, що саме ікони як одні з чільних «представників» українського бароко вважає найбільшим досягненням вітчизняного мистецтва. Катерина також взяла участь в оформленні альбому фольклорного колективу «Божичі». Спеціально для цього намальована картина з однойменною, як і у платівки, назвою «Вік любиш — не налюбишся» чудово прикрашає його обкладинку.