Чому в Мукачеві замітали двічі на тиждень?

      Книжка Олександра Волошина «Мукачево у старовинній листівці» вже отримала великий резонанс. Невтомний колекціонер поштових листівок подарував нам розкішний альбом із 336 старовинними видами міста над Латорицею. Але захоплює не тільки титанічна робота Олександра Волошина, а й автора тексту — відомого ужгородського історика Йосипа Коваля.

      В анотації до книжки сказано про «коротеньку довідку з історії міста Мукачева». Насправді у науковий обсяг введено чимало нового матеріалу, про що свідчить і поважний список використаної літератури різними мовами. Адже кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею володіє всіма необхідними для історика нашого краю мовами — німецькою, угорською, чеською, українською та російською.

      Тому відкриттям для читача стають не тільки старовинні листівки, а й місткі коментарі до них. Сотні прізвищ, установ, фірм подають живу й об'ємну картину минулого. З альбому можна дізнатися чимало нового, цікавого і навіть потішного. Наприклад, що вулиці Мукачева замітали двічі на тиждень — у вівторок і суботу. Що хворі першої мукачівської лікарні харчувалися за рахунок того, що по суботах просили милостиню. Чи що в першій половині ХІХ століття в Мукачеві були три готелі і понад 20 корчм, окремі з яких мали оригінальні назви — «До чорного півня», «До білого коня», «До останнього філера».

      І взагалі — Мукачiв багато в чому випереджав Ужгород. Наприклад, тут раніше спорудили театр і залізничний вокзал. У 1921 році в місті над Латорицею було більше мешканців, ніж у місті над Ужем. Саме тому порушили питання про перенесення крайового центру.

      Шелестівська церква — окраса Ужгородського скансену — спочатку стояла в Мукачеві. Музей Тиводара Легоцького був найбільшим приватним зібранням старожитностей в усій Автро-Угорщині (7 тисяч експонатів). А тютюнову фабрику допомагав засновувати Едвард Еган. Працювали тут переважно жінки і виготовляли кубинські, пуерто-рiканські і короткі сигари хорошої якості.

      Словом, унікальні листівки Олександра Волошина та коментарі Йосипа Коваля відкрили для нас новий, невідомий Мукачiв, який прозирає з минулих сторіч.

      У планах невтомного ентузіаста старовинних поштівок перевидання альбому про Ужгород, значно доповненого і розширеного. А на черзі — проекти про Мараморош та Берегово. Гляди — і силами кількох людей будуть повернуті з небуття цілі пласти, здавалося б, назавжди втраченої минувшини.