Завтра минає 160 років із дня народження американського винахідника Томаса Альва Едісона (1847—1931). Сам Томас Едісон не закінчив школи і ніколи не навчався в інституті, проте 1927 року його було обрано членом Національної академії наук США. Томас Альва Едісон удосконалив телефон Белла і лампу розжарювання, сконструював фонограф, розробив систему освітлення, сконструював патрон і цоколь із різьбою, запобіжник, електролічильник, поворотний вимикач, мегафон, апарат для запису телефонних розмов тощо. Він увів у практику паралельне включення ламп, побудував надпотужні електрогенератори і запустив 1882 року в експлуатацію першу у світі електростанцію. Саме Томас Едісон винайшов гальмівну систему для залізниці. Винаходи приносили йому чималі прибутки, проте він був абсолютно байдужим до розкошів й розваг. 1923 року газета New York Times оцінила капітал усіх компаній Едісона у фантастичну на той час суму — 15 мільярдів доларів. При цьому Едісон нехтував звичними для багатіїв утіхами. Його вілла для відпочинку, як правило, стояла порожньою. Він не ходив по дорогих ресторанах, не купував породистих коней і дорогі яхти. Зате міг закупити десь у Європі цілу бібліотеку, щоб у котрійсь із книжок відшукати потрібну інформацію. Загалом його власна бібліотека налічувала понад 60 тисяч книг і журналів англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Кажуть, що перед смертю Едісон сказав: «Якщо є потойбічне життя — добре, а якщо ні — то теж нічого, я встиг чимало зробити і на цьому світі».
Томас Едісон народився 11 лютого 1847 року в містечку Майлан у штаті Огайо (США) і був сьомою дитиною у родині. Мати хлопця була освіченою жінкою і працювала шкільною учителькою, проте він сам провчився у школі лише декілька місяців. А все тому, що постійно дратував учителів своїми запитаннями, через що ті вважали його не лише неслухняним, а й тупуватим. Його навчала мати вдома, і завдяки їй домашня освіта хлопця виявилася нічим не гіршою за офіційну шкільну. З 12 років Томас Едісон почав заробляти на життя продажем газет, журналів та солодощів у поїзді, який курсував між Порт-Гуроном і Детройтом. Якось Томас роздобув старий друкарський верстат і став видавати першу у світі газету, яка друкувалася прямо в потязі. Цю любительську газетку розміром 30 на 40 сантиметрів він сміливо назвав: «Великий залізничний вісник». Інформацію для своєї газети він отримував від знайомих телеграфістів на проміжних станціях, а ще передруковував різні технічні новинки з інших газет і журналів. У 15 років хлопчина опанував модну тоді телеграфну справу і протягом п'яти років пропрацював «бродячим телеграфістом», ставши віртуозом у прийомі і передачі повідомлень за допомогою азбуки Морзе. У 22 роки він отримав перший патент на винайдений ним апарат для автоматичного підрахунку голосів при балотуванні. Другий винахід — друкуючий телеграфний прилад для автоматичного запису і швидкої передачі біржових курсів на відстань (так званий «біржовий тікер») — приніс Едісону шалений, як на той час, гонорар. Коли фірма-замовник запитала хлопця, скільки він хоче за свій апарат, той замислився: назвати суму в 3 чи 5 тисяч доларів? І просто сказав: «А ви скільки б заплатили?» У відповідь йому виписали чек на... 40 тисяч доларів.
На ці гроші Томас Едісон спочатку відкрив у Нью-Йорку разом із компаньйонами консультаційне бюро з електрики й телеграфії, а згодом заснував власну майстерню. У віці 23 років він уже керував колективом зі 150 співробітників. 1876 року у містечку Менло-Парк, що за 40 кілометрів від Нью-Йорка, Едісон організував першу у світі науково-технічну лабораторію високого класу з сучасним оснащенням та бібліотекою.
За всю свою кар'єру Томас Едісон офіційно запатентував 1093 свої винаходи у США і ще величезну їхню кількість — за кордоном. Найбільшого розголосу набули два винаходи Едісона — фонограф (попередник грамофона, патефона і взагалі звукозапису) і електрична лампочка. Своє улюблене дітище — фонограф, який записував і відтворював звуки — Томас Едісон винайшов 1877 року. Протягом наступних 40 років він постійно вдосконалював його конструкцію і загалом на цей прилад отримав 80 патентів. Один із таких своїх приладів він навіть надіслав у подарунок російському письменнику Льву Толстому, щоб видатний письменник міг записувати свій голос.
Якщо Едісон найбільше любив свій фонограф, то світ полюбив винахідника за... звичайну електричну лампочку. Сконструювати електролампу розжарювання намагалися (починаючи з 1838 року) зо два десятки ентузіастів. Проте лише два типи ламп демонструвалися публічно: одну створив німецький емігрант, який жив у Нью-Йорку, Генріх Гебель, а іншу — російський електротехнік Олександр Лодигін. Проблема була в тому, що їхні лампочки хоч і горіли, але дуже недовго. І лише Едісон «довів» лампу до такого стану, що вона почала горіти сотні годин. А 1 жовтня 1880 року в Менло-Парку почала працювати перша у світі фабрика з виробництва електроламп.
Відтоді Томас Едісон поставив собі за мету електрифікувати життя у США. Адже на той час повсюдно використовувалися гасові лампи, а тогочасні американські «газпроми» почувалися всесильними. Щоб витіснити газове освітлення і впровадити електричне світло, лампочку потрібно було зробити дешевою і доступною. А ще слід було налагодити систему виробництва, доставки і продажу електричного струму. Саме з цією метою 1889 року Едісон створив компанію під назвою Edison General Electric Companу. Ця фірма вперше у світі створила замкнений ланцюг виробництва електроенергії: виготовлення генераторів перемінного струму, електролічильників, кабелів, пробок, власне лампочок та електроприладів. У результаті масового виробництва продукції для електрифікації Сполучених Штатів ціна «лампочки Едісона» була всього 50 центів. Першим серед американських міст вогнями засяяв Нью-Йорк. Акції газових компаній почали стрімко падати. У газових магнатів почалася справжня істерика, і вони кинули шалені гроші на публікацію замовних статей в американських ЗМІ, щоб дискредитувати ідею електрифікації. Проте процес поширення електричного світла вже, ясна річ, був незворотним. 1892 року два американські підприємства, які працювали в галузі електроенергетики, — Edison General Electric Companу і Tomson-Houston, — об'єдналися, і на їхньому місці постав знаний гігант американської промисловості — компанія General Electric.
У чому ж був секрет успіху Едісона? Ще в юності він сформулював головний постулат свого життя: ніколи не винаходь того, на що немає попиту. «Дуже легко робити незвичайні відкриття, але складно вдосконалити їх настiльки, щоб вони отримали практичну важливість. Ось цим я і займаюся», — писав Томас Едісон. У 40 років він уже вважався в усьому світі королем винахідництва. Найбільшим його публічним тріумфом можна вважати участь у Всесвітній Паризькій виставці 1889 року, присвяченій сторіччю Французької революції. Павільйон науково-дослідницького центру під керівництвом Едісона займав третину всієї виставкової площі Сполучених Штатів. Жоден американець, після американського вченого i полiтичного дiяча Бенджаміна Франкліна, не користувався в Європі такою пошаною, як Томас Едісон. Президент Французької республіки нагородив його орденом Почесного легіону, а на Ейфелевій вежі було влаштовано на честь Едісона обід, причому головував на ньому сам Ейфель. На знак пошани персонально для винахідника зі США відбувся спектакль у Паризькій опері, а знаменитий композитор Шарль Гуно склав із нагоди славетного гостя кантату. Нагородами і почесними заходами Едісона вшановували Італія, Англія, Німеччина...
Проте була в блискучій кар'єрі Едісона і невдача. Він дуже хотів стати першовідкривачем кінематографа. Але так і не став. Винахід «первісного» апарата для запису і трансляції кінострічки — це окрема сторінка у винахідницькій біографії Едісона. Він працював над створенням апарата для запису і відтворення зображень, які рухаються, з 1887 року, проте справжній прорив у цій галузі йому вдалося здійснити лише 1889 року — після того, як Джордж Істмен, майбутній творець компанії «Кодак», винайшов целулоїдну світлочутливу плівку. На запропонованому Едісоном принципі його помічник Уїльям Діксон спорудив 1889 року «кінетофонограф», який відтворював зняте на плівку Істмена покадрове зображення і синхронізував його з записаним на фонограф звуком. Тобто кіно Едісона з самого початку було звуковим. Проте дивитися його можна було лише через вічко спеціального «кінетоскопу», всередину якого було поміщено для відтворення півметрові целулоїдні плівки. А джерелом світла служила дугова цейсівська лампа.
Коли в жовтні 1889 року Едісон повернувся до США з Парижа, то його помічник Діксон приготував йому подарунок: перший справжній «кінетофонічний» фільм. На плівці з'явився сам Діксон, який привітав Едісона і декілька разів підняв руку, рахуючи при цьому до десяти, щоб довести синхронність звуку і зображення. Едісон був у захваті й одразу ж продемонстрував пристрій і фільм декільком гостям своєї лабораторії.
У світських салонах США ця технічна новинка одразу здобула неабиякий успіх, і 1892 року Едісон розпочав створення першої у світі кіностудії. Спочатку це був невеликий дерев'яний будиночок, оббитий зсередини і зовні чорною матерією. Усередині було дві кімнати — сцена, на якій відбувалася дія, і апаратна. Камеру встановили на рейки і переміщали — або до сцени, або від неї. Усю цю будівлю було встановлено на колесах, і вона могла повертатися так, щоб через засклений дах усередину завжди світило сонце. У цій першій у світі кіностудії знімалися короткі сюжети — танцювальні і циркові номери, боксерські бої, трюки фокусників і навіть ведмедів. Деякі фільми знімали і поза студією.
Проте історія «вирвала» у Едісона лаври першовідкривача кіно. 1894 року на одну з демонстрацій «кінетоскопу» в Парижі випадково потрапив інженер Луї Люм'єр. Маючи певні власні розробки, брати Луї і Огюст Люм'єри дуже швидко оформили патент на «сінематограф» — апарат, який об'єднував камеру і проектор. А 22 березня 1895 року вже провели презентацію свого винаходу перед членами Французької національної промислової комісії. Того ж року, 28 грудня, у Гранд Кафе на бульварі Капуцинів відбувся перший платний кінематографічний сеанс, яким і було ознаменовано зародження нового виду масового мистецтва.
У перші десять років ХХ сторіччя світова кіноіндустрія розвивалася шаленими темпами. Фільми знімали тисячами, прибутки в цій галузі були шаленими. Проте Едісон, який був основоположником кінозйомки й винаходи якого значною мірою породили весь цей бум, опинився «на задньому плані» — уперед вирвалися більш підприємливі кінематографісти. Власне, саме невдача у кіновиробництві була єдиною значною невдачею Едісона. І хоча «кіна» в Едісона не вийшло, його біографія назавжди залишилася в історії винахідництва як надзвичайно захопливий, і при цьому абсолютно реальний життєвий сценарій.
Більшість невдах — це люди, які не зрозуміли, наскільки близькими вони були до успіху, коли здалися.
Томас Едісон.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
