Жанна Боднарук. Триптих

      Відразу після Нового року, у січні співачка Жанна Боднарук одночасно видала три нових альбоми. 12 «евергрінів» чотирма мовами із репертуару Селін Діон, Едіт Піаф, Френка Сінатри, Адріано Челентано, Уїтні Хьюстон на диску All the best — це раз. Сімнадцять власних пісень включно із реміксом знаменитого «Басаврюка» Андрія Шустя, танцювальним реміксом «Червоної рути», соло на гітарі Сергія Чантурії в пісні на власну музику «Передчуття весни», єдиною в репертуарі співачки пісні російською мовою «...На украинском языке» на слова відомого київського поета Леоніда Кисельова в альбомі «Стежка до раю» — це два. І 14 «колективних» творів — дуетів, тріо і навіть один квартет — в альбомі «Разом з друзями» — це три. Якщо врахувати, що останній раз Жанна випускала альбом п'ять років тому — це царський подарунок для меломанів, причому подарунок на всі смаки. Чому така неекономна щедрість, запитали ми при нагоді у заслуженої артистки України.

      — У мене якось так, принаймнi на даний момент, повелося — до 15-річчя творчої діяльності вийшли відразу три альбоми, і тепер через 5 років — до 20-річчя творчої діяльності знову вийшло три альбоми. Як буде далі —чекатимемо ще 5 років чи видаватимемо швидше — час покаже.

      — Як правило, артист працює над альбомом, обдумує його, шліфує, щось прибирає, щось дописує, творить концепцію. А як ви працювали зразу над трьома?

      — Оскільки вся наша творча робота робиться в одній студії, ми її з Анатолієм Карпенком (чоловік співачки, композитор, аранжувальник, продюсер студiї «СКАРБ» . — Авт.) «переварюємо» обоє і в нас виникає багато різних ідей. Щоб ці ідеї не відкладати, ми зразу ж починаємо над ними працювати — благо, є можливість. Так ми задумали альбом «евергрінів» All the best — я вибрала з усіх хітів те, що люблю найбільше, правда, в роботі ще є багато пісень, які хочу взяти у свій репертуар, але то пізніше. І ця робота йшла паралельно з двома іншими альбомами. «Стежка до раю» — мій сольний альбом, у якому я виконую пісні Анатолія Карпенка та інших композиторів. Третій альбом — «Разом з друзями» — включає пісні, які я спiваю з нашими українськими співаками і естрадними, й оперними.

      — Тобто це альбом дуетів?

      — Там є дуети, є тріо і навіть квартет. Наприклад, пісню «Братаймося», яка часто звучить на Майдані незалежності і в Палаці «Україна» на різних урочистих концертах, виконуємо я, Олександр Дяченко, Петро і Павло Приймаки — солісти Національної опери. Є у мене тріо з Дмитром і Назарієм Яремчуками — пісня «Моя вчителько перша», а решта — це дуети з Анатолієм Карпенком, з Андрієм Підлужним, з Леонідом Сандуленком, з Віктором Павліком, з Iваном Красовським, і в одній пісні — «Новий рік іде» — навіть бере участь наш синочок Андрій Карпенко. У пісні «Братаймося» до квартету примикає Камерний хор імені Бортнянського, яким керує мій тато.

      — Жанно, важко працювати зі «своїми» — татом, сином, чоловіком?

      — Я не можу сказати, важко це чи не важко, тому що сприймаю цю роботу такою, як вона є. Із сином, можливо, трошки тяжче. Тому що, на відміну від інших дітей, для яких музика, естрада, сцена — це щось таке далеке, захмарне, недосяжне, для нього — це норма життя, тому він сприймає її як буденність. Коли треба писатися — добре, пішов записався, їхати на концерти — добре, поїхали на концерти, вийти з нами працювати на сцені — добре. Я думаю, а де же страх перед сценою? А от коли в Дитячій академії мистецтв, де він вчиться, якісь виступи на театральному факультеті чи екзамен з фортепіано, тоді він боїться.

      — З татом не важко працювати — він серйозний, професійний, вимогливий музикант.

      — Річ у тім, що тато у мене дуже різнобічно розвинений музикант, він навіть у молодості співав естраду — був у нього такий «грішок» у Чернівцях, ще студентом музучилища, так що він абсолютно нормально сприймає всі наші пропозиції, і на них відгукується. У нас у репертуарі є три твори, які я виконую з татовим хором.

      — Дуети, як правило, артист записує з кимось ще більш відомим, ніж він сам, або з тим співаком, який співає для аудиторії, відмінної від твоєї, і ти таким чином хочеш завоювати більший спектр публіки. У тебе дуети з не дуже вiдомими співаками — Іван Красовський, Леонід Сандуленко. Чому?

      — Те, що вони невідомі, це умовно. От, наприклад, Леонід Сандуленко — народний артист України, має специфічну, ні на кого не схожу манеру виконання, виконує і циганські романси, і українську, й російську музику, і фірмові світові шлягери абсолютно різнобарвно. І той же Ваня Красовський — у нього є своя аудиторія, люди, які його люблять і знають. Я підбираю собі партнера по дуету не за ознаками дикої популярності, а за рівнем майстерності виконання, і щоб мій голос компонувався із голосом партнера.

      — 20-річчя творчої діяльності було у 2006-му чи 2007-му? Я уточнюю цю хронологічну деталь, бо хочу випитати, чи «світить» твоїм шанувальникам сольний концерт Жанни Боднарук десь у концертному залі?

      — Серйозно займатися естрадним співом почала в 1986 роцi. Я тоді була солісткою Чернігівського естрадно-симфонічного оркестру під керуванням Дмитра Єгорова і заспівала відомий твір Джерома Керна «Дим». Її потім послали на державне радіо, на фестиваль «Нові імена», де я стала дипломантом, і від того моменту я для себе веду відлік своєї співацької кар'єри. Я, напевне, не належу до тих людей, які люблять підбивати підсумки — ми весь час працюємо. Вийшло три диски зараз, три диски вийшли раніше — я взагалі кажу, що маю 6,5 дисків, бо в авторському диску Анатолія Карпенка «Коханій» половину пісень виконує він сам, а половину — ми з ним дуетом. Я думаю, дати i ювiлей — це прохідна віха в житті кожного артиста: переступили і далі працюємо.

      — Під дату легше знайти спонсора для сольного концерту.

      — Ми вже дуже давно намічаємо цей концерт. Я кажу цей, бо йдеться про концерт у найкращому вiтчизняному залі — в Палаці «Україна», адже просто сольних концертів по Україні було вже достатньо. Думаю, що в цьому році моя мрія здійсниться, і всі мої друзі, прихильники будуть присутні на цьому концерті. Але загадувати не люблю, бо кілька разів я щось обіцяла, проекти зривалися, а люди чекали, дзвонили, питали.

      — Чому «евергріни», світові шлягери, які переспівують усі? В Україні не пишуть пісень відповідного рівня чи це суто мистецький експеримент — переспівати світові шлягери по-своєму, додавши до них власного життєвого досвіду, тембру, музичного бачення?

      — Твоє друге припущення — правильніше, тому що пісень вистачає, у нас маса творiв чекають своєї черги на запис. Мені просто хотілося заспівати ці красиві, музично досконалі, всесвітньо відомі хіти трошки по-своєму, привнести щось своє — ми працювали над тональностями, нюансами, які давали б впізнаваність Жанни Боднарук, бо я ніколи в житті не намагалася нікого копіювати. Це для мене самої підйом на чергову сходинку, це школа самовдосконалення.

      — Хто з «переспіваних» тобою співаків є найулюбленішим?

      — Я не назву одного улюбленого співака. Безмежно захоплююся Селін Діон, вона дуже потужна співачка, вміє як ніхто подати і передати пісню. Вона однаково прекрасна і в різдвяних піснях — обожнюю альбом, і в поп-рокових. Мені страшенно подобається Уїтні Хьюстон періоду фільму «Бодігард» і до того. Останнім часом я відкрила для себе Лару Фобіан, яка абсолютно відрізняється від двох попередніх спiвачок, але вона дуже розмаїта і має потужний, широкий, сильний голос. Я люблю багато виконавцiв, але вважаю, що жіночі пісні мені ближчі. Інколи співачки беруть чоловічі шлягери і, як правило, не справляються, хіба треба робити зовсім інакше аранжування. В альбомi є пiсня Feelings — хто її тільки не співав, хто не переспівував, але та версія, яку зробив Анатолій Карпенко, є дуже красивою і оригінальною, це абсолютно нове, своє бачення.

      — Я знаю, що коли у вас навіть немає концертів, виступів, поїздок у складі журі, робота на вашій творчій кухні ніколи не припиняється. Ви весь час експериментуєте і шукаєте.

      — Оце і є мабуть найголовніше — мати можливість займатися чистим мистецтвом, а не ширвжитком. У мене є приклад — Карпенко, який сидить і кожен день працює. Створюючи нові пісні, він мене стимулює. А подекуди й примушує працювати, бо робота роботою, але ж на моїх плечах навчання малого в Академії, господарка, кухня. У нас нема домогосподарки, бо якщо чесно, мені якось незручно, щоб хтось до мене приходив і за мене робив мою роботу. І слава Богу, що бувають невеличкі паузи — я можу зайнятися хатою, собою, дитиною і тими речами, які в мене відкладені надовго.