Паркан для Хортиці

      Минув рік, як гендиректору «Хортиці» Костянтину Сушку було вручено державний акт на постійне землекористування. Тим самим держава остаточно закріпила рішення сесії Запорізької міськради від 9 листопада 2005 року про передачу Національному заповіднику територій островів Хортиця, Байда, Розстебин, Дубовий, Три Стоги, скель Близнюки і Середня, 16-гектарного урочища Вирва. «Ця подія безпрецедентна, — акцентує пан Сушко. — Загальна площа переданих нам земель — 2359,34 гектара. До цього дирекція могла розпоряджатися ділянкою лише у три з половиною гектари, на якій розташовано музей. «Хортиця» — перший заповідник в Україні, який бодай на 40-му році свого існування, але таки отримав землю. З нагоди першої річниці ми хотіли про це нагадати...».

Дерибанять Хортицю і її назву

      Днями це й зробили. Журналісти були учасниками встановлення на острові пам'ятного знака: на гранітному камені викарбувано згадку про рішення сесії і перелік заповідних земель. «Аби всі пам'ятали, що територія заповідних островів належить саме «Хортиці», а не Сушку чи якомусь олігарху», — акцентує гендиректор заповідника. І потреба в цьому є, причому досить нагальна. Міський голова Запоріжжя Євген Карташов якось зауважив, що державний акт закріпив і державну відповідальність за збереження та розвиток національної святині.

      Утiм багато залежить від самих запорізьких можновладців. Дирекцію заповідника, приміром, не влаштовує засилля «Хортиці» недоречною рекламою: «Ось на цій трасі, біля якої ми стоїмо, височить п'ять бігбордів, які донині позиціонують не заповідник, а горілку, памперси, тютюн... Півроку я домагаюся, аби реклама в заповіднику відтворювала хортицькі реалії. Змін ніяких».

      Своєрідним зазіханням на статус узаконеної незалежності Хортиці дирекція вважає ще один інцидент (дріб'язковий лише на перший погляд) — недавню «топонімічну» спробу олігархів скористатися її іміджем у своїх меркантильних інтересах. Мова про утворення на території Долинської сільради Запорізького району сьомого населеного пункту, точніше — про його найменування. Захотілося олігархам (ясна річ, вустами «свіжої» громади) назвати нове село «Острів Хортиця» — депутати облради прийняли відповідне рішення на сесії. «Особо нє возражалі», бо ж лобіювали інтереси «свого», відомого і багатого, виробника алкоголю. Сільський голова Долинського Богдан Федчук у розмові зі мною підтвердив, що відома фірма в такий спосіб прагне узаконити свою юридичну адресу й популяризувати власний горілчаний бренд. Хоча ніякого відношення до легендарного острова чи до заповідника з такою ж назвою «сьоме село» Долинської сільради не має, і гості Запоріжжя були б дезорієнтовані. Зрештою, забаганка не перечить законам «Про географічні назви» і «Про місцеве самоврядування в Україні». А де історичне підгрунтя? У матеріалах сесії є лише міні-географічна прив'язка: новозбудоване село — таки під боком у Хортиці (але ж не на острові!). Несуттєвим визнали депутати і той факт, що дві Хортиці, окрім острова, вже є у Запоріжжі (Нижня і Верхня). Хіба ж не маячня?

      На мапі України нове село невдовзі таки з'явиться, однак офіційно йому вже не стати «горілчаним островом»: під час голосування у парламенті України законопроект № 2689 щодо присвоєння населеному пункту Запорізького району Запорізької області найменування «Село Острів Хортиця» підтримали тільки 132 народні депутати. Решта не відважилася...

Хто на острові господар?

      Зрештою, усе це — дріб'язок на тлі хаотичної забудови Хортиці, зазіхання на її землі. «УМ» порушувала цю проблему, однак даний процес виявився безупинним. Ось тут і виникає аж ніяк не риторичне питання: хто ж на острові господар? І чи є у Запоріжжі влада — судова, муніципальна?.. Чому 650 острівних гектарів, які досі в сільгоспкористуванні, по клаптиках змінюють свій статус? Чому так легко вдається олігархам привласнювати ділянки, зайняті діючими оздоровницями?

      Останній приклад — історія розпродажу бази відпочинку Запорізького алюмінієвого комбінату. Майновий комплекс викупила приватна особа. Чому за «символічною» ціною — тема іншої публікації. Новий власник вирішив примножити свої статки. Вдавшись до роздрібного розпродажу будиночків бази відпочинку. Придбав оптом — реалізовує, так би мовити, поштучно. За покупцями ж не стало. Придбавши дійсно хатинку, черговий «крутелик» без будь-яких узгоджень відгороджується від сусідів (і очей громадськості) високим парканом — і нумо споруджувати на місці купленого будиночка «хатинку». Збудуєш — тебе узаконять «за фактом приватної власності». «Технологія» ця давно й успішно апробована в кабінетах Феміди. На яких умовах — лишається здогадуватися, подробиці не розголошуються в інтересах не лише слідства. Воно інколи дійсно буває, однак зазвичай мляве, приречене повільно згинути «у зв'язку із відсутністю складу злочину». Млявий спротив тому, що коїться на Хортиці, чинять і депутати міськради. Про інтереси громади згадують, вірогідно, ті обранці, яким не вдалося долучитися до оборудок. Ось вони і погрожують скасувати рішення щодо передачі земель у постійне користування заповіднику. Мотивують свій намір, щоправда, недостатнім фінансуванням навіть невибагливої «Хортиці» з держбюджету. Грошей, мовляв, не вистачає навіть на підтримання території заповідника в належному санітарному стані — яка ж перспектива? І жодного слова про те, що острів засмічують передовсім компанії «крутеликів» (яким ще не вдалося захопити шматок острова під котедж), й учасники екологічних (де-юре) акцій фірм, котрі де-факто дбають лише про рекламу своєї продукції — тієї ж горілки.

      Заступник гендиректора заповідника Сергій Сурченко каже, що й діючі бази відпочинку викидають сміття за свої паркани. Не далі. А фактичне перепрофілювання оздоровниці ЗАлКу — це вже «безмір». Там, вважає керівник, має бути один власник — той, хто купив базу. Дізнатися офіційно, скільки ж запорізьких олігархів уже пустило коріння у заповідній зоні, нереально. Щось можна встановити лише візуально. Здійнявшись на гелікоптері. З висоти потривожених птахів зваба-краса Хортиці незрівнянна ні з чим. Яким заповідник стане років за (?) — хтозна. Як не дивно, однак, залежить це передовсім від органів, які дедалі переконливіше підтверджують статус «правопохоронних».

      Секретар Запорізької міськради Юрій Каптюх потерпає від специфічного неспокою: «Мене більше всього дивує, що нині триває огородження дво-, триметровим парканом будинків, — каже висуванець Партії регіонів. — Споруджуються ж вони на 10, 15, 20 сотках за незрозумілим планом забудови: закривають від людей дуже красивий ландшафт острова Хортиці, перекривають вихід до Дніпра». Таки «в курсі» місцева влада! Чом же послідовно дистанціюється від протестів дирекції заповідника, не цікавиться долею подань до прокуратури чи зволіканням запорізьких судів із розглядом низки справ щодо фактів свавільної забудови Хортиці? Керується, вірогідно, благими намірами скорочення безробіття: якими, мовляв, не є ті забудовники, а десятки будівельних бригад мають на хліб. А дехто, напевне, — і до хліба...