Кіно і «донецькі»

07.02.2007
Кіно і «донецькі»

Територiя «Укртелефiльму» на Русанiвцi комусь нiяк не дає спокою... (Фото Володимира СТАДНIКА.)

      Двері ще одного державного підприємства минулої п'ятниці впали під «спів» «болгарки». Цього разу — на кіностудії «Укртелефільм», що в Києві. Разом із «групою підтримки в погонах» сюди з'явився новий «шеф» (поки справжній директор студії Олег Бійма після операції перебуває на лікарняному). «Гості» безцеремонно зрізали замок на дверях чинного керівника й проникли у його кабінет. Про такий можливий сценарій розвитку подій якраз напередодні телефоном повідомляли «Українi молодiй» члени колективу «Укртелефільму». Паралельно в деяких ЗМІ з'явилася інформація про нібито фінансові зловживання керівництва державної студії. Здебільшого базувалися вони на висновках акту перевірки, розміщеному на сайті Головного контрольно-ревізійного управління, яке нещодавно перевіряло «Укртелефільм». А ось що вдалося з'ясувати кореспонденту «УМ»...

 

Передмова. Той неситим оком вже три роки позирає...

      З продукцією, виготовленою «Укртелефільмом», знайомий кожен українець. Після проголошення незалежності нашої держави саме ця кіностудія однією з перших почала відкривати очі народу на злодіяння радянської влади й пробуджувати в наших громадянах почуття національної гідності й гордості за українські таланти, в тому числі й у кіномистецтві. «Украдене щастя», «Сад Гетсиманський», «Злочин з багатьма невідомими», славнозвісна багатосерійна стрічка «Роксолана» — лише невеликий перелік того, що було зняте на «Укртелефільмі». Водночас не варто забувати, що студія функціонувала й змогла вижити навіть тоді, коли більшість державних установ просто зникала з довідників чи потрапляла в приватні руки спритних бізнесменів.

      Уже в незалежній Україні взяти державну студію у приватні руки намагалися неодноразово. Найбільш тривожним для її працівників був 2004 рік, коли за приватизацію кіно взявся зять екс-Президента Кучми Віктор Пінчук. Лише спротив громадськості, колективу, а згодом і Помаранчева революція стали тоді на заваді українському мільйонеру. Однак минув час, і до влади знову повернулися колишні чиновники. Два роки після перемоги Віктора Ющенка на виборах глави держави «Укртелефільм» спокійно працював над випуском власних стрічок та поступово зумів майже повністю відмовитися від бюджетних грошей, перейшовши на самоутримання. І саме зараз колись збиткова студія раптом зацікавила членів команди Януковича. Принаймні перші натяки про реорганізацію телестудії тут почули після призначення керівником Держкомтелерадіо Едуарда Прутніка — людини, наближеної до теперішнього Прем'єр-міністра.

Cерія 1. «Ти туди не ходи. Ти сюди ходи...»

      Історія почала набирати обертів після візиту на «Укртелефільм» уже згаданого Едуарда Прутніка. За словами працівників студії, новопризначений керівник комітету навіть не зацікавився запропонованим директором Олегом Біймою планом розвитку. Тільки повідомив, що незабаром на кіностудію чекає реорганізація і об'єднання із державним підприємством «Дослідне конструкторсько-технологічне бюро «Фотон». Саме цей намір високопосадовця став причиною різних версій серед працівників про майбутню долю їхнього місця роботи. На заперечення колективу і директора, мовляв, такий крок може стати згубним для студії, Едуард Прутнік нібито сказав, що все буде добре, але вже вирішено — тут «Укртелефільму» не буде!

      «Перше, що схвилювало — фінансові реалії «Фотона», які залишають бажати кращого. В разі злиття його борги автоматично вважатимуться і боргами «Укртелефільму». Занепокоїли і слова керівника комітету про зміну адреси кіностудії. Бо для цього потрібні не просто земельна ділянка у столиці, а й нові знімальні павільйони, яких наразі студія має два, і вони є одними з кращих у Європі, — розповів «УМ» заступник директора «Укртелефільму» Віктор Аніщенко. — Взагалі на зустрічі йшлося не про перспективи розвитку, а здебільшого про майно студії, скільки землі є у власності та її вартість».

Серія 2. Якщо КРУ «не може», комісія Держкомтелерадіо допоможе

      Зрозумівши справжні наміри голови Комітету телебачення та радіомовлення, керівництво «Укртелефільму» спробувало зіграти на випередження. Воно зустрілося з головою комісії з національної культури та духовності при Президенті України Миколою Жулинським, якому передало план розвитку і просило посприяти якнайшвидшому його затвердженню. У концепції, поданій на розгляд комісії, зокрема йшлося про створення на базі «Укртелефільму» студії дитячих та юнацьких фільмів, яка згодом могла б отримати статус національної.

      Однак майже водночас сюди прибули працівники Головного контрольно-ревізійного управління, які мали провести планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності студії. Та, за дивним збігом обставин, КРУ також зацікавили... землі. Ревізори заявили, що «Укртелефільм» незаконно передав землю забудовникам. «Студія розміщена на землі, яка є власністю держави, але формально приналежна до нас. Оскільки вона простоювала, ми попросили в міської влади дозволу оформити частину в оренду на п'ять років. Потім залучили інвесторів для будівництва житлово-офісного комплексу. Згідно з підписаною угодою, після завершення робіт «Укртелефільм» отримає 5 тисяч квадратних метрів площі або 8,5 відсотка від забудови. А гроші, які ми маємо намір виручити, хочемо витратити на будівництво нових павільйонів і модернізацію кіностудії», — продовжив Віктор Аніщенко.

      Та далі ця історія набуває рис детективного характеру. Коли керівництво Держкомтелерадіо дізналося, що земля на студію не оформлена, прислало власну комісію, що, до речі, є порушенням чинного законодавства, яке наголошує: перевіряти КРУ не можна. Що знайшла ревізія Держкомтелерадіо, працівники «Укртелефільму» не знають і сьогодні. Незважаючи на вимоги закону, перевіряючі не тільки не дали можливості поставити під висновками підпис директору, а й навіть не видали копії акта перевірки. Варто зазначити, що комісія комітету, на відміну від КРУ, яке працювало 40 днів, «проревізувала» все за чотири! «29 січня, коли мали бути заслуханими її висновки, ми направили до них свого працівника. З того, що вдалося записати на диктофон, а йому перешкоджали навіть це робити, ми констатували досить цікавий факт. Коли озвучили звіт і виявилося, що в нас все не просто зле, а жахливо погано, пан Мураховський не втримався і спересердя запитав: «А що ж у них там добре?» — розказав пан Аніщенко.

Серія 3. Вперед, на колію сучасного Голлівуду!

      Деталі цього звіту вразили навіть найзапекліших песимістів. Виявляється, протягом останніх двох років на студії відбувалося банальне розкрадання величезних сум державних коштів. Вона є неприбутковою, а тому 26 січня цього року з'явився уже відомий наказ про об'єднання «Укртелефільму» з «Фотоном». Цікаво, що документ підписаний не самим паном Прутніком, а виконуючим обов'язки голови Держкомтелерадіо вже згаданим Анатолієм Мураховським. Це вкотре свідчить про наявність у цій історії не просто якихось темних ходів, а й небажання першої особи «світитися» у випадку, коли «щось піде не так». Інтригуючою обставиною можна вважати і постійне посилання під час звіту комісії комітету на акти КРУ, які з печатками є на руках колективу й де зазначено, що порушення усунуто. Однак на офіційному сайті Контрольно-ревізійного управління подана зовсім інша версія висновків. Найцікавіше, пояснити походження цього документа не можуть і у самому КРУ, але сфальшованого акта з веб-портала не знімають.

      Варто також звернути увагу на висновки про повний фінансовий крах й розкрадання бюджетних коштів. Бо, справедливо зазначають на студії, якщо «Укртелефільм» за останній рік практично не дотувався з держбюджету, а гроші виділяли, то хто ж у такому разі їх отримував? «Нам це теж цікаво, — веде далі пан Аніщенко. — У цьому році маємо нехай невеликий, але прибуток. Якщо запланований дохід становив 3 мільйони 260 тисяч гривень, то ми заробили 3 мільйони 960 тисяч гривень. Коли директором призначили пана Бійму, фінансувалися на 100% з держбюджету, а тепер усього на 7%. Тобто сплачуємо податки, немає заборгованості із зарплати тощо». Треба також сказати, що протягом останніх років студія виконала чимало державних замовлень від Держкомтелерадіо у кредит — на суму понад три мільйони гривень. До речі, з «кіношниками» досі не розрахувалися. Можливо, саме ці фінансові недостачі мала на увазі комісія комітету — гроші, які, власне, Держкомтелерадіо і не повернуло?

      Насправді колектив із 112 працівників небезпідставно вважає, що розмови про переведення студії «на колію сучасного Голлівуду» — лише прикриття. Для цього знадобляться великі кошти, на повернення яких у вигляді дивідендів навряд чи хтось захоче чекати роками. Тому більш імовірною виглядає версія, як тепер модно казати, елементарного рейдерства. Працівники переконані, що за цією колотнечею криється інтерес до 2,7 гектара студійної землі — тієї, що не віддали під забудову, але й досі не оформили як власність «Укртелефільму». Аби нею користуватися, потрібні дозволи у КМДА. Та й до решти землі, вже зданої під забудову, ймовірним новим власникам теж буде не просто добратися. Бо, згідно з існуючим контрактом, через п'ять років вона перейде назад у власність держави і столиці. Загальну ж вартість ділянки, приналежної до студії, розміром 4,1 гектара фахівці приблизно оцінюють у 20 мільйонів доларів США.

Серія 4. Післямова... Далі буде?

      Незважаючи на те, що директору «Укртелефільму» Олегу Біймі зробили операцію, він на лікарняному, а його контракт зі студією закінчується аж у 2009 році, Держкомтелерадіо вже представив нового керівника. Тим часом колектив має намір боротися і  направив листи на ім'я Президента України і в СБУ з проханням вплинути на свавілля комітетівців. А сам директор Бійма роздумує над оскарженням свого  звільнення через суд.

      Чи дочекаються люди підтримки Феміди і влади — невідомо. Бо від цієї історії пахне явним лобіюванням чиїхось інтересів. Наприклад, деякі вітчизняні телеканали, які спочатку хотіли відзняти сюжети про конфлікт, згодом відмовилися давати їх в ефір, аби... уникнути непорозуміння із Держкомтелерадіо. А коли інформація прозвучала в ефірі всеукраїнської мережі радіо «Мелодія» з уст журналіста Максима Полака в програмі «Крапки над «І», його спочатку змусили дати спростування, а вже через декілька годин звільнили, пояснивши, за його ж словами, що «йому більше не слід з'являтися на роботі», — розповів Максим «УМ».

      Яке продовження матиме ця історія, покаже час. Та вже зараз зрозуміло: колектив єдиної державної кіностудії наштовхнувся на конкретний пресинг. Якщо ж рейдерам таки вдасться досягти своєї мети і «реорганізувати» за власним задумом студію «Укртелефільм», можна буде тільки привітати... наших російських конкурентів: у цій галузі вони зможуть розраховувати на надприбутки. Та чи зможе й після цього Кабінет Міністрів називати себе народним і українським?

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>