Менделєєв і сам не пив, й іншим не радив

      Сьогодні, виповнюється 100 років із дня смерті Дмитра  Менделєєва (1834—1907) — видатного хіміка світового масштабу. У лютому 1869 року він відкрив один із фундаментальних законів природи — Періодичний закон хімічних елементів. Саме Менделєєв розвинув ідеї періодичності, ввів поняття про місце елемента в Періодичній системі як сукупності його властивостей у співставленні з властивостями інших елементів. Про те, як в уяві Менделєєва з'явилася Періодична система хімічних елементів, є дві версії. Одна — що всі ці елементи, систематизовано розташовані в таблиці, йому приснилися. А інша — що історію про «віщий сон» він придумав для журналістів. А насправді «осяяння» прийшло до нього під час сніданку, коли він подумав: «А що, якби співставити близькі атомні маси різних хімічних елементів і їхні хімічні властивості?». І тоді Менделєєв закрився у своєму кабінеті, дістав зі столу пачку візитних карток і став на зворотному боці писати символи елементів і їхні головні хімічні властивості. Десятки й сотні разів він розкладав і перетасовував картки. При цьому він пізніше згадував, що в його свідомості виникали повсякчас якісь нові закономірності, які переконували вченого, що елементи, розташовані по наростанню їхніх атомних мас, показують виражену періодичність фізичних і хімічних властивостей. Увечері 1 березня 1869 року Менделєєв переписав «на чистовик» складену ним таблицю і під назвою «Дослідження системи елементів, засноване на їхній атомній вазі й хімічній подібності» відіслав її до друкарнi. Саме цей день — 1 березня 1869 року — і можна вважати днем народження Періодичної таблиці хімічних елементів. Її «батькові» на той час було всього 35 років.

«Бути наполегливим у праці, а не на словах»

      Дмитро Іванович Менделєєв народився 27 січня 1834 року в Тобольську і був сімнадцятою, останньою, дитиною в сім'ї. Батько майбутнього видатного хіміка якраз у рік його народження осліп і втратив роботу. Тож уся турбота про родину лягла на плечі матері Менделєєва. Вона керувала невеличким заводом із виробництва скла, завдяки чому родина й існувала. І саме ця жінка, Марія Дмитрівна Менделєєва, звернула увагу на незвичайні здібності свого наймолодшого сина, тому вирішила будь-що дати йому гарну освіту. Через багато років у передмові до праці «Дослідження водних розчинів за питомою масою» Менделєєв із вдячністю згадає про свою матір: «Вона виховувала мене своїм прикладом. І щоб віддати науці, вивезла з Сибіру, витрачаючи останні кошти і сили. Вона заповідала мені уникати латинських лестощів самому собі, бути наполегливим у праці, а не на словах, і терпляче шукати наукову правду...»

      Взагалі-то у звичайній школі Менделєєв вчився так собі. Охоче він вивчав лише математику і фізику, а, вступивши до Петербурзького педагогічного інституту, на першому курсі отримав з усіх предметів, окрім математики, двійки. Проте вже на четвертому році навчання він був серед кращих студентів, а закінчив інститут із золотою медаллю, здобувши диплом старшого вчителя. У 1855—1856 роках він, на той час іще мало кому відомий хімік, учителював в Одесі, у Рішельєвській гімназії. А у 1857—1890 роках викладав у Петербурзькому університеті, де швидко став професором. До речі, саме Менделєєв написав 1861 року перший російський підручник «Органічна хімія». Водночас він був і професором Петербурзького технологічного інституту (у 1863—1872 роках). Також Дмитро Менделєєв працював у знаному тоді науковому осередку Європи — Гейдельберзькому університеті в Німеччині.

      Окрім Періодичної системи хімічних елементів, Менделєєв зробив чимало інших корисних відкриттів. Так, у 1859 році він сконструював пікнометр — пристрій для визначення щільності рідини. Протягом 1865—1887 років він створив гідратну теорію розчинів. А досліджуючи гази, винайшов спільне рівняння стану ідеального газу, враховуючи залежність стану газу від температури (рівняння Клапейрона-Менделєєва). Загалом його праці, окрім хімії, були присвячені фізиці, хімічній технології, економіці, сільському господарству, географії, метеорології. 1863 року він першим висунув ідею використання трубопроводу для перекачування нафти і нафтопродуктів.

      Незважаючи на стрімку наукову кар'єру, Дмитро Іванович постійно «втручався» у громадське життя і саме через свій, як сказали б сьогодні, гострий язик і постраждав. Так, 1890 року через конфлікт із міністром освіти Росії він пішов із Петербурзького університету через те, що чиновник відмовився взяти з рук Менделєєва студентську петицію із переліком вимог. І саме через його принциповість у багатьох питаннях Дмитра Менделєєва так і не обрали академіком Петербурзької академії наук — він був лише член-кореспондентом. При цьому він мав звання члена Паризької академії наук, а також Бельгійської, Римської, Чеської, Шведської, Болонської та багатьох інших зарубіжних академій. Звання професора йому присвоїли Оксфордський, Кембріджський, Прінстонський та Геттінгенський університети. Загалом Дмитро Менделєєв мав понад 130 наукових звань і нагород. До речі, праці Дмитра Менделєєва було подано на здобуття Нобелівської премії, але він її так і не отримав — не встиг дожити до цієї нагороди.

Ковток «дезінформації» від Похльобкіна

      Втім, незважаючи на численні дослідження і винаходи в багатьох галузях науки, є те, до чого Менделєєв не мав прямого відношення. Тобто до створення горілки. Хоча в Росії й сьогодні широко популяризують легенду про Менделєєва як «отца русской водки». Заступник директора Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ, член-кореспондент НАНУ, один із знавців історії хімії Григорій Ковтун розповів в інтерв'ю «УМ», як же було з «менделєєвською» горілкою насправді:

      — З легкої руки російського історика та журналіста Вільяма Похльобкіна (1923—2000) історія про Менделєєва, як «основоположника горілчаної науки», не лише стала популярною, а й почала «обростати» неймовірними подробицями. У книзі «Історія горілки», виданій 1991 року в Москві, Похльобкін писав: «Менделєєв довів, що створення горілки, тобто  сполучення хлібного спирту з водою, повинно відбуватися не шляхом простого злиття об'ємів, а саме точним відважуванням певної частини спирту. Цей менделєєвський склад горілки й був запатентований в 1894 році урядом Росії як російська національна горілка — «Московська особлива». Усі положення й технологія нового виробництва горілки було розроблено комісією на чолі з великим російським хіміком Менделєєвим». Тобто, за версією Похльобкіна, Дмитро Іванович Менделєєв нібито науково обгрунтував «ідеальну» міцність горілки в 40 градусів: 60 частин води та 40 частин спирту. В «Енциклопедії алкоголю», виданій у Москві 1998 року, написано: «Докторська дисертація Менделєєва називалася «Про сполучення спирту з водою». Протягом  півтора року він вів пошуки ідеального співвідношення об‘єму й ваги частин спирту та води в горілці. Менделєєв довів, що ідеальний вміст спирту в горілці — 40 відсотків об'ємних. При підготовці горілчаної монополії було створено спеціальну комісію для розробки різних рекомендацій. Комісію очолив Менделєєв». Схопившись за цю інформацію, сучасні горілчані бізнесмени та бадьорі дистриб'ютори горілки і в Росії, і в Україні стали активно залучати ім'я Менделєєва до реклами своєї продукції. А протягом останніх кількох років — ще й будувати на цій вигаданій історії легенди своїх горілчаних брендів. Менделєєв уже постає не просто як винахідник «ідеальної» російської горілки, а ще й як великий знавець та поціновувач популярного 40-градусного національного напою. «Рецепт ідеальної горілки на Русі шукали століттями. Але знайшов його... Дмитро Менделєєв, сам великий знавець і поціновувач російської горілки. В 1894 році  цей рецепт було запатентовано царським урядом», — ось таке написано на рекламному буклеті горілки «Русский стандарт».

      — Григорію Олександровичу, але ж ця інформація не могла з'явитися «з повітря». Якісь підстави для такої популяризації Менделєєва як «знавця горілки» все-таки були?

      — Дійсно, 1864 року Менделєєв захистив дисертацію «Міркування про сполучення спирту з водою». Це була його перша серйозна робота щодо розчинів і, як виявилося згодом, вона стала основою створення відомої в хімії гідратної теорії розчинів. Але ж там не було жодного слова про горілку. І тим більше, відшукати в цій суто науковій праці обгрунтування рецепта «ідеальної» російської горілки нікому не вдасться. В роботі справді є вказівка на специфічні властивості суміші з однієї частини етилового спирту та трьох частин води. Однак даний молекулярний склад ніяким чином не відповідає 40 об'ємним відсоткам. А протягом наступних 20 років Менделєєв взагалі не займався розчинами. І тільки 1884 року, працюючи над дослідженнями нафти та нафтопродуктів, він знову повертається до проблеми гідратної теорії. У 1887 році на засіданні Російського фізико-хімічного товариства Дмитро Іванович виступив із  науковою доповіддю, яку було присвячено питанню про існування гідратів в розчині складу «етиловий спирт — вода». Грунтуючись на своїх результатах і даних, які були отримані іншими хіміками (зокрема, й закордонними), Менделєєв стверджував, що в розчині утворюються три гідрати спирту. І знову — ні слова про горілку.

      — А як наукові розробки Менделєєва впливали на тогочасну політику уряду щодо примусового «впровадження тверезості», адже влада в Росії в усі часи намагалася боротися з алкоголізмом?

      — З 1893 року, за ініціативи царя Олександра ІІІ та під керівництвом міністра фінансів, випускника Новоросійського (нині Одеського) університету і співініціатора створення Київського політехнічного інституту Сергія Вітте (1849—1915), в Росії розпочалася питна реформа. До речі, для розробки питної монополії міністр звернувся по допомогу саме до діячів науки, техніки, юриспруденції, торгівлі — така практика могла б бути повчальною для наших часів. Вітте часто користувався допомогою Менделєєва в роботі над різними державними проектами. На його прохання відомий учений звертався з листами-обгрунтуваннями, виступав з доповідями, їздив по країні з ревізіями, очолював комісії. У період активної роботи Комісії з розробки питної монополії Менделєєв був зайнятий реформуванням «Депо зразкових мір і ваг» і часто в державних справах перебував за кордоном. А комісія без участі Менделєєва не могла вибрати й тим більше затвердити та запатентувати рецепт 40-градусної горілки. Водночас добре відомо, що Комісія затвердила обов'язковий для всієї Російської імперії монопольний асортимент алкоголю. Достеменно відомо, що цей асортимент був таким: «Звичайне вино 40о», «Столове вино 40о», «Спирт 57о», «Спирт 90о», «Спирт 95о». Отже, якби горілка в 40о була «ідеальною» за смаковими якостями та ще й мінімальними наслідками для організму, то навіщо було випускати алкогольні напої з іншою міцністю?

      — Тобто, наскільки я розумію, особисто Дмитро Менделєєв до вироблення горілки взагалі був непричетний?

      — Так теж не можна казати. У його монографії «Дослідження водних розчинів за питомою вагою», датованій 1887 роком, присвяченій саме спиртовим розчинам, він наводить зведену таблицю значень питомих ваг водних розчинів спирту при різних температурах. Варто зазначити, що ця таблиця й донині є основою практики метричних таблиць виробників горілки. Але цю зручну для практиків таблицю ще 1824 року створив почесний член Петербурзької АН Жозеф Гей-Люссак (1778—1850). А Менделєєв у 1895—1896 роках був головою Комісії... щодо виноградного вина. Тоді він написав пояснювальну записку щодо акцизних оподаткувань слабких спиртних напоїв. А ще в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона є стаття «Горілка». Але її автором був  фізико-хімік, професор Іннокентій Канонніков (1854—1902), а Дмитро Менделєєв її лише рецензував. З доступних енциклопедичних статтей, із матеріалів міністерства фінансів, зі спогадів самого вченого та численних монографій про Менделєєва зовсім не випливає, що він винахідник горілки, що саме йому і тільки йому належить «ідея» 40-градусної. Так що  використання деякими горілчаними олігархами імені великого російського вченого-хіміка Менделєєва — це просто нечесна спроба залучити знамените ім'я до реклами своєї продукції. Горілку в Росії п'ють уже багато сторіч, пили її задовго до Менделєєва з міцністю і в 38о, і в 40о, і в 45о, і в 50о, і навіть у 56 градусів. Ось тільки Дмитро Менделєєв тут абсолютно ні до чого.

      — До речі, а сам видатний хімік полюбляв пити горілку чи ні?

      — Мої старші колеги-хіміки кажуть, що Дмитро Іванович і сам не був причетним до «зеленого змія», й іншим не радив ставати його прихильниками.