Альона — красуня й особистiсть.
Хто не чув хітів «Попытка №5», «Обними меня», «Я не вернусь» у виконанні чарівних дівчаток із гурту «ВІА ГРА»! Їх не раз крутили по радіо, телебаченню, на молодіжних дискотеках, у вузах на студенських вечорах... Та якось одній із юних учасниць успішного комерційного проекту раптом стало смертельно нудно просто стояти на сцені й бездумно відкривати рот, подібно красивій пластмасовій ляльці виконувати накази продюсерів. І вирішила дівчина виступати одна. Цією бунтаркою, всі вже знають, є Альона Вінницька — на початку 2003 року вона залишила розкручений дівочий бенд. Крок сміливий і ризикований: коли артистка залишається сама, завжди існує безліч шансів зламатися і полетіти вниз. Та Альона Вінницька, мабуть, народилася під щасливою зіркою. Як і мріяла, вона отримала творчу свободу, заручилася підтримкою рок-музикантів групи Cool Before, де грає її чоловік Сергій Алєксєєв, а згодом нею зацікавився відомий український продюсер Віталій Клімов. До всього, нещодавно компанія Ukrainian Records, представник найбільшої світової компанії звукозапису Universal Music в Україні, підписала довгостроковий контракт з Альоною. Рік тільки закінчується, а у співачки, яку охрестили першою українською рок-дівою, вже готовий матеріал на повноцінний альбом, клубні й не тільки виступи.
Концерт відомого шведського гурту The Cardigans, що відбувся у Києві, відкривала саме Альона зі своїм 30-хвилинним сетом. У той вечір Альона виконала шість пісень. Фінальна «Давай забудем все» плавно перейшла в один із хітів «кардиганів» My favorite game. У цей час біля сцени вже знаходилися деякі музиканти групи і, почувши знайомі ноти, спочатку насторожилися, а потім... ляскали разом із публікою у долоні.
Прослухавши кілька пісень Альони, й Ніна Перссон залишилася задоволеною. Встигла, щоправда, комунікабельна дівчина не тільки привернути увагу до своєї творчості, а й потоваришувати з вокалісткою The Cardigans, обмінятися телефонами.
— Після виступу, — розповідає Альона, — я продемонструвала Ніні Перссон демо майбутнього альбому. The Cardigans назвали музику перспективною.
— Так, доволі непоганий розвиток подій. А що ти сама можеш сказати з приводу подальшої кар'єри співачки?
— Я бачу себе як артистку, яка весь час буде розвиватися перш за все як людина. І, звісно, особистість, що набиратиме оберти у творчості наполегливою працею.
— Коли ти вирішила покинути гурт «ВІА ГРА», мабуть, знала, куди йдеш?
— У нікуди.
— Ви посварилися, і тому ти залишила цей популярний проект?
— Я просто там задихалася. Я відчувала, що починаю втрачати саму себе. Мені подобалось виходити на сцену, відчувати зал. Але все інше дуже важко було витримати. Важко витримати тиск. Коли шоу-машина закрутилася, почалися холодні розпорядження: як одягатися, що можна говорити в інтерв'ю. Не хочу повертатися у те минуле. Певна дисципліна, звичайно, повинна бути, та мені потрібно було більше свободи, більше повітря. Я пішла й рада, що зробила так, щоб ніхто не постраждав. Залишала гурт дуже порядно — завчасно попередивши. Мені знайшли заміну. Тож «ВІА ГРА» від цього не постраждала. Вона не припинила гастролі. Ось за це я себе поважаю.
— Ти зробила ризикований крок. Усі артисти стверджують, що коли людина побувала на сцені, розлучатися з нею дуже болісно.
— Справді. Хоч сцена, скажу вам, доволі серйозна річ.
— Що маєш на увазі?
— Може зламати людину. Це велике психологічне навантаження. Ви коли-небудь стояли на сцені, намагаючись щось доводити людям? Наприклад, що гідні стояти на ній. Я точно знала, що буду продовжувати. Перш за все тому, що у мене були усі підстави. Я пишу і музику, і тексти. І знаєте, що б я хотіла побажати усім людям, особливо молоді? Якою б справою вони не займалися, ніколи ні під кого не підлаштовуватись! Певна лояльність, звісно, повинна бути, тому що стовідсоткової свободи не існує взагалі, але... Бажаю усім уникати будь-якого насильства над особистістю. І тоді все буде гаразд.
— Нині тобі допомагає гурт «Cool Before», а далі що? До того ж чи не важко працювати разом із власним чоловіком?
— Поки що це так і залишатиметься. Що буде у майбутньому — покаже час, нічого конкретного зараз відповісти не можу. Олексій, рідний брат Сергія, — музичний продюсер мого проекту. А «Cool Before» — це повноцінний колектив, у якого є свій репертуар. Він повинен працювати самостійно, просто зараз хлопці мені допомагають. А щодо спільної праці із Серьожею, відбувається вона легко. Чоловік багато чому навчив мене у музиці, за що я йому від усього серця дякую. У нас багато спільного.
— Альоно, а як у тебе народжуються тексти, музика?
— Музика — така річ, що приходить до людини під впливом певних переживань. Дехто сідає за рояль та й пише, тому що треба. У мене все відбувається природно, несподівано і швидко. Інколи я можу написати пісню за півгодини. І вона буде дійсно справжньою, тому що я її не притягнула за вуха, а відчула! У творчості, як і у житті, найголовніше — щирість. Тільки тоді усе буде як треба.
Святослав Вакарчук
Вона — молодець, що знайшла в собі сили круто змінити своє передбачуване життя життям непередбачуваним. Не знаю, чи стане це життя успішним, але цікавішим, — точно. У неї гарна, «правильна» енергетика, і я радий, що Альона Вінницька з'явилася в якісно новому образі.
Ніна Перссон
Спочатку я стурбувалася, почувши на прес-конференції питання: «Чи обираєте ви особисто групу, що виступає перед вами?». Запідозрила, чесно кажучи, щось погане. Думки були не дуже. Але пісні Альони мені сподобалися.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
