Є у вакцинації початок...

      У розпал зими, коли на людину нападають численні інфекційні захворювання, зокрема грип, безліч людей думають: а може, треба було все-таки ризикнути і «прищепитися»? Або ж, навпаки, радіють: ось я зробив щеплення — тепер точно не захворію. Це якщо говорити про логіку дорослих пацієнтів. А для мам маленьких дітей щеплення — одна з головних причин «тихої» війни між медиками і батьками. Мами хочуть будь-що уникнути щеплень своїх дітей або принаймні зменшити кількість таких процедур, а лікарі називають псевдоспеціалістами всіх, хто заперечує важливість щеплень. Узагалі-то дискусія ця зовсім не нова. Вже понад 200 років людство «щепить» себе від найрізноманітніших болячок, а оскільки постійно з'являються нові захворювання, то процес вироблення-випробування-застосування вакцин став на надійний конвеєр. І навіть у найрозвиненіших країнах світу також немає цілковитої одностайності щодо щеплень, адже «прищепити» себе від усього і назавжди людина все одно не зможе. Проте боротися треба, адже інфекційні хвороби досі залишаються однією з головних причин смертності. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, саме «на совісті» інфекцій 30 відсотків усіх смертей, які щорічно реєструються у світі. Найбільш небезпечними є гострі інфекції дихальних шляхів, насамперед грип і пневмонія, кишкові інфекції, туберкульоз, вірусний гепатит В, малярія, вірус імунодефіциту людини. За прогнозами ВООЗ, спалах нових або тих інфекцій, що повернулися, може відбутися в будь-який час у будь-якій точці світу. З природи до людей майже щорічно заносяться нові мікроорганізми. В останній час такими стали вірус Ебола, вірус мавпячої віспи, коронавірус, носіями якого були кажани (він викликав атипову пневмонію), пташиний грип тощо. Проте медична наука і світова політика імунізації досі не знайшли спільного шляху подолання масових інфекційних хвороб.

Привид «іспанки» бродив Європою

      Інфекційні хвороби в усі часи були найбільшими ворогами людства. Історія знає безліч прикладів спустошливих наслідків віспи, чуми, холери, тифу, дизентерії, кору, грипу. Досить згадати, що падіння Древньої Греції і Риму було пов'язане не стільки з війнами, які вони провадили, скільки з епідеміями чуми, які знищили більшу частину населення. У XVI столітті чума згубила третину населення Європи. А через епідемію віспи від 30-мільйонної імперії інків залишилося менше 3 мільйони осіб. Пандемія грипу (так званої «іспанки») у 1918 — 1920 роках забрала життя близько 40 мільйонів осіб, а число тих, хто захворів, сягнуло близько 500 млн. чоловік. Це більше, ніж втрати на полях битви у Першій світовій війні, де загинули 8 млн. 400 тисяч осіб і були поранені 17 млн. людей.

      У пошуках засобів проти інфекційних захворювань люди випробували дуже багато методів — від заклинань і замовлянь до дезінфікуючих засобів і карантинних заходів. Проте лише з появою вакцин почалася нова ера боротьби з інфекціями. До складу вакцин входять мікроорганізми в цілому (ослаблені або вбиті) або окремі їх компоненти. Вони не здатні викликати захворювання і служать своєрідним навчальним «муляжем». Завдяки вакцині імунна система запам'ятовує характерні ознаки ворога і при зустрічі з живим збудником негайно розпізнає його і знищує.

      Сам термін «вакцина» походить від французького слова «vacca» (корова). Його ввів французький мікробіолог Луї Пастер (1822—1895) на честь Едварда Дженнера. Англійський лікар Едвард Дженнер (1749—1823) помітив, що і багато інших людей на фермах, які доїли корів, ніколи не заражаються «людською віспою». І 1796 року лікар інфікував коров'ячою віспою одного хлопчика. Після його одужання Дженнер зробив дослід, який видається сьогодні абсолютно неприпустимим: заразив свого підопічного натуральною віспою. І очікування лікаря справдилося: хлопчик не захворів. Минуло всього декілька років, а вже сотні людей були надійно захищені від віспи щепленнями коров'ячої віспи. Цей метод, придуманий у час, коли ще не були відкриті ні бактерії, ні віруси, отримав широке розповсюдження в Європі, а в подальшому був узятий за основу ліквідації віспи в усьому світі. Нині, на щастя, ця хвороба повністю викорінена. Вірус віспи сьогодні надійно зберігається у двох лабораторіях світу — Росії і США.

      Проте лише через століття запропонований Едвардом Дженнером метод було перетворено на науковий підхід до вакцинації. Його автором став Луї Пастер. Загалом «на рахунку» Пастера було безліч досягнень, але одне з найбільших — винайдення щеплень проти сказу. Біографи Пастера розповідають, як у січні 1880 року він був свідком трагічної події — тяжкої агонії п'ятирічної дівчинки, яку укусив скажений собака. Тоді два сміливці-санітари у паризькій клініці для собак витягли з клітки скаженого бульдога, розкрили йому пащу і 60-річний Пастер взяв піпеткою пробу отруйної слини. На жаль, виробити вакцину проти сказу Пастеру вдалося не одразу. Цьому передували довгі й часом невдалі дослідження. Він навіть писав одному з товаришів: «Я хочу довести, що можна добитися несприйнятливості до сказу. Я готовий заразити себе, а потім призупинити хворобу — щоб довести правильність моїх дослідів». Але зрештою вакцина була отримана, і коли до Пастера привели дев'ятирічного хлопчика, укушеного скаженим собакою, він ввів йому вакцину проти сказу — і дитина одужала. Вакцину проти сказу біографи Луї Пастера назвали його «подарунком людству».

Віспа — мавпяча, грип — пташиний

      Розробка нових вакцин стала особливо активною на початку ХХ століття, коли з'явилися методи стабільного ослаблення мікроорганізмів, які виключають ризик розвитку хвороби. Відтоді з'явилося понад 100 різноманітних вакцин, які захищають від понад сорока інфекцій, що викликаються бактеріями, вірусами і найпростішими. На сьогодні класичні вакцинні препарати поділяються на три групи. Перша — це живі вакцини. В них діючою речовиною служать ослаблені мікроорганізми, які втратили здатність викликати захворювання, але стимулюють імунну відповідь (це вакцини проти кору, краснухи, поліомієліту, епідемічного паротиту і грипу). Друга група — інактивовані вакцини. Вони містять убиті патогенні мікроорганізми або їхні фрагменти, якi є основою для щеплень, наприклад, від грипу, кліщового енцефаліту, сказу, черевного тифу. І третя група вакцин — це анатоксини, тобто бактеріальні токсини у зміненій, нешкідливій, формі (це відомі вакцини проти дифтерії, правця, коклюшу).

      Iз початком бурхливого розвитку молекулярної біології, генетики і методів генної інженерії з'явився новий клас вакцин — молекулярні вакцини. Загалом успіхи вакцинації значні: ліквідовано віспу, практично зник поліомієліт, триває глобальна ліквідація кору. У сотні й навіть тисячі разів знижена захворюваність на дифтерію, краснуху, коклюш, епідемічний паротит, вірусний гепатит В та інші небезпечні інфекційні захворювання.

      Проте до цілковитої перемоги ще дуже далеко. Адже міграція людей і тварин призводить до розповсюдження мікроорганізмів на нові території. Масові спалахи інфекційних захворювань виникають навіть у країнах із добре розвиненою системою охорони здоров'я, наприклад у США. Так, 1999 року в Нью-Йорку були зареєстровані випадки лихоманки Західного Нілу, вірус якої переносять птахи. У 2002 році це захворювання було зафіксовано на території 44 штатів. Захворіли тоді понад чотири тисячі осіб, з яких близько 300 померли. У травні 2003 року стало відомо про захворювання, яке викликає вірус мавпячої віспи. У США його носіями стали гризуни, яких завезли з Африки як екзотичних домашніх тварин. З нових інфекцій особливого «шуму» наробили атипова пневмонія (тяжкий гострий респіраторний синдром) у Китаї і факти зараження людей вірусом пташиного грипу (H5N1). Деякі вчені вважають пташиний грип особливо небезпечним тому, що можливим є обмін генів між пташиним і людським варіантами вірусу, в результаті якого може з'явитися новий високопатогенний вірус грипу серед людей. Словом, у війні мікроорганізмів із людиною поки що постійно перемагають якісь нові мікроорганізми. Але людина як «істота розумна» все-таки не здається.

Оксана ОСТАПЕНКО.

ПРЯМА МОВА

Ігор Маричев,

провідний науковий співробітник лабораторії імунології та вакцинопрофілактики Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України:

      — Ідеологія вакцинації спрямована на те, щоб не допустити епідемій захворювань. Але успішність такої політики залежить від конкретної країни, від рівня її життя та медичного обслуговування. Епідемії таких захворювань, як поліомієліт та віспа, були ліквідовані лише завдяки масовій імунізації. Зараз триває цілковита елімінація кору, якої можна досягти шляхом вакцинопрофілактики. Сьогодні у світі активно обговорюється питання про створення вакцини проти ВІЛ. Проте це буде зробити надзвичайно складно. Адже, по-перше, мінливість у цього вірусу дуже висока. А по-друге, вірус імунодефіциту людини вражає самі клітини імунної системи. Таким чином імунітет стає дефектним і тому, ясна річ, не може ефективно боротися зі сторонньою інфекцією. Тоді як при віспі, наприклад, уражуються інші клітини, а імунітет залишається в нормі.

      На жаль, у середині 90-х років ми мали дуже негативний досвід відмови від щеплень проти дифтерії, внаслідок чого в Україні почалася епідемія цього захворювання. Більше того — Україна стала осередком інфекції для всієї Європи, оскільки там люди вже втратили імунітет і тому також почали хворіти. Лише завдяки кампанії імунізації проти дифтерії в Україні було зупинено цю хворобу, яка призводила і до смертельних випадків. А щодо того, що вакцинація може в окремої людини викликати небажані наслідки, то ви ж розумієте, що побічні ефекти є і в анальгіну з аспірином. Але їх при цьому ніхто не відміняє.