Разом зі снігом на Київ зійшов Далай-лама

      Не лукавитиму: я не надто прагнула відвідати цю виставку. Неочікувана вже зима вибивала з колії і знищувала всі бажання, окрім прагнення закутатись у теплий плед. Настрій «одна нога тут, друга — там» посилювали численні телевізійні камери і банальна, на перший погляд, експозиція: кілька десятків світлин, кожну з яких супроводжував текст автобіографії Далай-лами XIV. Чи не всі мої враження про буддизм і відомості про Далай-ламу обмежувались стрічкою «Сім років у Тибеті» з Бредом Піттом у головній ролі. Здавалося, що гола документалістика може ці враження затьмарити. Та побачивши світлину з дворічним малюком Тензином Г'яцо, який вже здогадувався, але ще не усвідомлював себе втіленням Будди, я не могла відірватися від тих фото і текстів поруч із ними. Не сприйміть це за пафос, але якась краплинка з «океану мудрості» (саме таке значення має словосполучення Далай-лама) окропила моє суєтне чоло. Простий і стислий текст автобіографії сприймається, мов яйце-райце, в яке захований Всесвіт.

      Прикметно, що на відкритті не було розлогих і велемовних «рєчух», незважаючи на те, що публічний захід, присвячений цьому видатному миротворцю, вченому і філософу, лауреатові Нобелівської премії Миру 1989 року, в нашій країні — вперше.

      Сходознавець, кандидат філософських наук, співробітник інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ Юрій Завгородній розповідав, що навіть не повірив, почувши про намір організувати цю виставку:

      — Я звик, що про Далай-ламу говорять у Росії чи в Чехії, тільки не у нас.(...) Тим часом Далай-лама XIV втілює образ справжньої еліти, це правитель у вигнанні. За духовним значенням він дорівнюється до Папи Римського Івана-Павла II. В його філософських працях ми знаходимо такі роздуми, яких можемо не побачити в найбільших західних інтелектуалів.

      Півтора року тому (6 липня 2005 року) Далай-ламі XIV виповнилося сімдесят років. Саме цій даті присвячена виставка. Але в Україну вона потрапила цілком випадково. Її організатори, Олег Ткаченко та Юлія Туречик, — приватні особи. Диск зі світлинами їм надали, так би мовити, до диспозиції, москвичі, які фахово займаються цією тематикою. На території Російської федерації багато буддистів (мешканці Бурятії, Туви, Калмикії). Однак усе, що стосується візитів Далай-лами в Росію та просвітницької діяльності, пов'язаної з його особою, набуває в сусідній державі політичного підтексту. Особливо в цьому питанні уряд Росії дослухається до рекомендацій офіційного Китаю, який вряди-годи висловлює нерозуміння толерантності Москви у ставленні до Далай-лами.

      Нагадаємо, що 17 листопада 1950 року війська комуністичного Китаю увійшли у Східний Тибет, щоб «визволити» його народ від самого себе. Через дев'ять років спалахнуло потужне народне повстання проти китайської навали, яке було жорстоко придушене: тибетців розпинали, відрубували їм кінцівки, а щоб люди не вигукували «Хай живе Далай-лама!», їм протикали язики різницькими гаками. Далай-лама XIV емігрував в Індію. Відтоді він відвідав 41 країну, зустрічався з політиками, духовенством та культурними діячами, видав сімнадцять книжок, найавторитетніші університети світу дали йому звання почесного доктора: за праці з буддистської філософії.

      Під час відкриття виставки демонстрували скорочену версію документальної стрічки «Співчуття у вигнанні». Присутні оточили телевізор щільним колом. Хоч скільки я підстрибувала, намагаючись зазирнути над їхніми головами на екран, мені це не вдавалося. Зате життєрадісний, хлопчакуватий сміх Далай-лами весь час долинав до мене.

      «Я — біженець. Тому можу поводитися досить неформально. (...) Я можу дозволити собі багато сміятися (регоче). (...) Занадто суворий протокол і велика кількість формальностей лише створюють додаткові бар'єри між людьми».

      Головне, що проповідує Далай-лама XIV, — це співчуття й ідею ненасильницької боротьби за ідеали свободи.

      Повертаючись із виставки, я милувалася чудовими зимовими краєвидами. І чомусь була стовідсотково впевнена: ці розкішні сніги триматимуться в Києві принаймні до 4 лютого. Поки триватиме в «Українському домі» ця виставка. Вхід вільний.

 ДОВІДКА «УМ»

      Народився Агван Лобсан Тенцзин Г'ятцо 1935 року в Тибеті, в селянській сім'ї. В дворічному віці його визнано перевтіленням тринадцятого Далай-лами. Вивчав по традиційній тибетській системі «п'ять великих наук» (логіку, тибетське мистецтво і культуру, санскрит, медицину, буддійську філософію) та «п'ять малих» (поезію, музику і драматичне мистецтво, астрологію і словесність). Після вторгнення Китаю в Тибет, шістнадцятирічним, він узяв у свої руки повноту влади в Тибеті. Протягом кількох років намагався зупинити руйнацію й плюндрування тибетської культури китайськими військами. З 1949 весь час звертається в ООН із приводу китайської окупації Тибету, виступаючи за перетворення його на зону «ахимси» (ненасилля). Лауреат Нобелівської премії миру (1989 р.). Автор низки праць, зокрема «Моя земля, мій народ», «Свобода у вигнанні», «Доброта, чистота намірів та проникнення в сутність».