Золоті медалі мистецтволюбцям

      У минулу п'ятницю у Національному художньому музеї України ждали своїх меценатів — простелили червону килимову доріжку аж на сходи, якими піднімаються до музею, приготували коктейль-екскурсію і виступ Богдана Ступки, запросили музикантів, зробили золоті медалі й налили частування. Та червона доріжка зіграла злий жарт з українськими журналістами — тест на совковість не пройшов ніхто: всі намагалися або обабіч доріжки ступати, або однією ногою наступати, або бочком-бочком по доріжці, яка не їм простелена. На вході гостей і акредитовану пресу особисто зустрічав директор музею Анатолій Мельник у смокінгу з метеликом, у холі з радіомікрофонами походжали ведучі вечора — заступник директора НХМУ Марія Скирда у чорній вечірній сукні з рожевою шаллю та головний редактор телеканалу «1+1» Юрій Макаров, режисер дійства Сергій Проскурня перевіряв останню готовність кельнерів та офіціантів. Привід для урочистого зібрання — 5 років із дня заснування Фонду сприяння розвитку НХМУ, головні гості, відповідно — засновники музею. Крім директора, Анатолія Мельника, це Петро Багрій (генеральний директор ЗАТ «Ганза»), Ігор Мітюков (директор Інституту фінансової політики), Філя Жебровська (генеральний директор ВАТ «Фармак) та Федір Шпиг (народний депутат), кожний із п'яти засновників запросив своїх гостей, які принагідно могли доторкнутися до високого і зауважити момент слави колег. Список був дуже представницький — у ньому фігурували Микола Азаров, Дмитро Табачник, Володимир Семиноженко, Ігор Воронов, Дмитро Андрієвський, Володимир Литвин, Раїса Богатирьова, Сергій Єрмолов, Сергій Тулуб, Ігор Юшко, Олесь Довгий. Дві третини гостей не прибули, чи тому що в цей же час у Національній опері проводив свій захід Фонд 3000 Катерини Ющенко, чи з інших причин, але пани запрошені пропустили неповторний перформенс авторства, очевидно, Сергія Проскурні — поєднання екскурсії, частування і музики.

      У першому залі, барокової ікони, гостей частували масандрівським «Кагором» і співом чоловічої капели імені Левка Ревуцького. Портрети XVIII століття оформили масандрівським же «Токаєм» і музикою від квартету Разумовських, мистецтво другої половини XIX століття розсудили представляти під фітобальзам і романс «Не питай, чом заплакані очі» оперних дів Анжели Швачки та Ірини Семененко. А вже експозиція «Предмет і образ епохи» з народними строями, декоративно-вжитковими предметами і картинами XIX — початку XX століття була обрамлена співом секстету «Менсаунд» і горілкою з канапками з салом.

      Коктейль-екскурсія «Українська культура в кольорі, звуках та смаках», яку в НХМУ провели минулої п'ятниці — з червоною доріжкою, музикантами і врученням золотих медалей меценатам, — це з новітніх технологій — піар, реклама, світський раут. Утім, схоже, директор Національного музею Анатолій Мельник не так женеться за європейським гламуром, як хоче пов'язати давні київські меценатські традиції з сьогоднішніми благодійниками. Недарма ведучі екскурсії в кожному залі наголошували на меценатах, грунтовніше зупинилися на родині київських цукрозаводчиків Терещенків, які сукупно пожертвували на музей 108000 рублів, а імператор Микола ІІ 100000 дав. У анналах НХМУ зберігається пам'ять і про давніх меценатів, про кожну подаровану колекцію, і про сучасних. Анатолій Мельник захоплено розповідав, що відомий меценат і любитель мистецтва, колекціонер Петро Багрій купив на аукціоні скульптуру Архипенка, а після дзвінка директора віддав музею. Як завдяки Ігорю Мітюкову музей отримав полотно Віктора Пальмова «Циганка». Видно, що в пана директора таких історій — море, тільки, може, необов'язково їх усі озвучувати?! Після екскурсії Анатолій Мельник та президент Фонду Ігор Мітюков вручили 3 золоті медалі і дипломи найбільш щедрим і дієвим благодійникам — Петру Багрію, Філі Жебровській і голові правління Укрексімбанку Володимиру Капустіну. Рівень заходу не допускав дешевих фокусів, тож медаль виготовили зі щирого золота — 50 грамів пішло на кожну. Сама медаль є ексклюзивним витвором мистецтва; зроблена вона  за ескізами Олександра Сухоліта, можливо, наступного разу, для більшої ексклюзивності, її ескіз робитиме інший художник.

      Національний художній музей, як не крути, — заклад громіздкий і консервативний. Йому належить зважувати на своїх надточних вагах «масу» мистецького внеску сучасників у вічність, в історію, берегти від нарваних авангардистів класиків, яких щодесять років молода шпана намагається скинути з корабля історії, розкласти по поличках за рангами, регаліями і ноу-хау живий спектр мистецтва. А от ступінь поворотливості такого інституту в різних країнах різний — напевно, він усе-таки залежить від приписів «консервних» технологій: з повітрям чи без, рух мистецьких цінностей чи спокій, статика чи динаміка. Зміну швидкості, з якою рухається Національний художній музей України, мали помітити всі, хто цікавиться вернісажами, престижними культурними подіями і плітками з життя бомонду. Першорядні виставки офортів Гойї, живописних робіт Ніко Піросмані, графіки Чюрльоніса, представницькі тематичні виставки українського малярства, солідні ретросрективи та «персоналки» Абрама Маневича, Володимира Орловського та Миколи Пимоненка, Романа та Маргіт Сельських, Володимира Чебикіна, Тетяни Яблонської, Карла Звіринського, Сергія Світославського збільшили «притік» відвідувачів до Музею. А виставка українських модерністів, яка нині експонується в Нью-Йорку, а потім переїздить у Берлін, покликана пропагувати українське мистецтво і спростувати стійкий міф, що модернізм 1910—30-х років — це російська плеяда художників.

      Утім заслуга Фонду і директора Музею не стільки в умінні і бажанні акумулювати кошти навколо окремих мистецьких проектів і певних полотен, скільки в системності роботи. Бо на гроші Фонду Національний художній музей України, наприклад, заснував програму «Ідеальний музей» — це програма професійної підготовки музейних працівників України з актуальних питань музейної справи, яка проходить у форматі навчальних сесій та зустрічей («круглі столи», майстер-класи, лекції, семінари тощо). В цій програмі були задіяні реальні європейські величини в музейній справі, поважні заморські й провідні вітчизняні лектори. Ще один підупалий, а насправді надзвичайно перспективний напрям заснували завдяки Фонду — видавничий. По-перше, Музей виступив засновником фахового журналу «Музейний провулок», по-друге, видав ювілейний альбом «Національний художній музей України» та кілька яскравих і професійних альбомів із фондовими багатствами НХМУ. На осiнь 2007 року Анатолій Мельник уже запланував у своєму музеї велику виставку «Олександра Екстер», а на 2008 — «Українські художники паризької школи». Як зауважив Богдан Ступка, «Колись я сказав у пресі, що грав роль міністра культури. І всі зачепилися за це й писали: він же не був міністром культури, а тільки грав роль. Так, я можу з гордістю сказати, що це я призначив Анатолія Мельника директором Національного музею». Справді, екс-директор хмельницького обласного художнього музею показав себе відмінним столичним менеджером.

      На прощання гостям дарували свіже число «Музейного провулку» і альбом «Національний художній музей України».