Сам собі «нароби» світла!

Світло — занадто дорога розкіш

      Наталя та Сергій якийсь час жили у Рівному. Але залишили обласний центр, бо не могли після підвищення цін далі винаймати квартиру з їхніми невисокими зарплатами. Переїхали в Ромашківку Ківерцівського району, що на Волині, до батьків дружини. Хата велика, але і «челяді» багато — крім них, там жили Наталин брат із дружиною та двома дітьми. Тож мріяли про свій куток. Коли ж наскладали грошей на хату, раділи, як діти. Нічого, що будиночок невеликий, без електрики і за кількасот метрів від крайньої хати в селі. Головне — свій, не старий, у красивому місці, а електрику можна буде провести, з часом і сусіди з'являться — у цьому місці сільрада роздала землю під забудову.

      Та не встигли натішитись покупкою, як зрозуміли, в яку халепу потрапили.

      «Ми пішли в РЕС і попросили провести світло з села, — розповідає Сергій. — Нам сказали, що це коштуватиме десять тисяч гривень. Чесно кажучи, на таку велику плату ми не розраховували. Але куди подiтись? Щоб якось вийти з ситуації, стали вже міркувати, як взяти кредит. Аж тут новий сюрприз: електрики кажуть, що треба ставити ще і трансформатор! Без нього світла не проведуть і ставити його за свій кошт не будуть. Мовляв, того єдиного трансформатора, який є в селі, мало, напруга низька, і більше вони нікого підключати не можуть».

      Ціну за трансформатор у РЕСі для Бозинчуків загнули непідйомну — 30 тисяч гривень! «Електрики «з'їхали» на сільраду — хай ставить трансформатор за свої гроші, як дала тут ділянки під забудову. А в сільраді сказали, що коштів нема, — зітхає Сергій. — Треба чекати, коли люди почнуть забудовуватись і скинуться на трансформатор».

      ...У цей час однорічний Олежик, який пригрівся у мами на руках, нагадав про себе плачем. Заспокоювати його взявся всього на рік старший братик.

      «І як з такою малечею без світла?» — повисає у повітрі Наталине запитання.

Виручить вітер чи люди?

      ...Коли в газеті знайшли оголошення, що якийсь чоловік iз Луцька продає вітрову електроустановку, зателефонувати наважились не одразу. Довго думали, радились. Зважували усі «за» та «проти». Головними «за», звісно, були двоє маленьких синочків. Зрештою подружжя ризикнуло.

      Обійшовся вітряк їм також у немаленьку суму — трохи більше трьох тисяч гривень. Хоч і він не став панацеєю для цієї сім'ї, але принаймні дав змогу замінити свічки на сякі-такі лампочки.

      Продавець допоміг Сергієві встановити «домашню електростанцію». Працює вона так: вітряк заряджає акумулятори, а від них уже світяться лампочки. Їх усього три — в кімнаті, коридорі та на кухні.

      «Лампочки шестивольтові, — розповідає Сергій. — Слабеньке таке світло, газету ввечері можна, звісно, спробувати почитати, але очі втомлюються швидко».

      «Вистачає того світла лише для того, щоб до дітей вночі можна було встати і на стiлець у темрявi не натикатись», — жаліється Наталя.

      «Ех, вітру тут мало, бракує для зарядки на 12 вольт, — продовжує чоловік. — Якби вітер постійно крутив, то лампочки б яскравіше світили, і по черзі можна було б підключати і праску на 12 вольт, і холодильник. Але ж не дме, як треба. Ліс близько, от і глушить вітер. Тут два виходи: або вітряк підняти високо — щоб був над деревами, або вирубати ліс. Друге, як ви розумієте, нереально. Я вже думав, що було б добре перейти на світодіодні лампочки, але вони дорогі — по дві з половиною гривні, і треба їх штук зо сто. А постійної роботи в мене зараз нема, підзаробляю на приватних будовах, та й нашу хату попутно доводжу до пуття...»

      Слабенькі лампочки — ото наразі й усі здобутки цивілізації, якими користуються Бозинчуки. Є ще, щоправда, 12-вольтовий малесенький телевізор. Він працює від окремого акумулятора, якого Сергій щотижня заряджає в селі. Вистачає подивитись годину-другу на день. А от для тижневої зарядки акумуляторів до лампочок треба два дні хорошого вітру — 45 метрів на секунду.

      Живе подружжя з маленькими дітьми без холодильника, праску віддали батькам, а найгірше — прати доводиться вручну. Порати худобу також треба лише у світлу пору. Виживають в таких умовах із вересня. Тож ця зима стане для молодої сім'ї, яка опинилась сам на сам зі своєю проблемою, справжнім випробуванням...

      Прощаючись, бажаю Наталі, Сергієві та їхній малечі хорошого вітру.

      «Ми сподіваємось не тільки на його допомогу, — говорить чоловік. — Хочеться допомоги і від людей. Я вже навіть Президенту збирався писати, але передумав. Хіба є кому якесь діло до нас і наших дітей?»

Василь УЛІЦЬКИЙ.