Сiньо-жовтого не буде...

      На превеликий жаль, наші сподівання не збулися — у великому конкурсі немає фільму «Два в одному» Кіри Муратової. Берлін завжди відзначався особливою прихильністю до режисера, і от... Та не біда. Є й інші фестивалі, і деякі з них Муратову вже запросили. Зокрема, у Вісбаден, де кілька років поспіль проводиться такий собі форум кінематографій країн Центральної і Східної Європи і де  вона вже отримувала головний приз. Відомо також, що фільм «Два в одному» презентуватимуть на фестивалі Роберта де Ніро «Трайбека» (за йменням студії, що належить знаменитому акторові) у Нью-Йорку. Як на мене, для режисера рівня Муратової участь у конкурсних змаганнях є не надто важливою. Це було би суттєвим, важливим для нас, українців, — аби в Берліні підняли синьо-жовтий прапор...

      Утім одного лише погляду на програму конкурсу повнометражних стрічок досить, аби переконатися: вже традиційно для останніх років Берлінале виявляє неуважність до східно- і центральноєвропейського кіно. Немає ні Росії, ні Польщі, ні Угорщини — країн із традиційно сильним, потужним кінематографом. На все про все — чесько-словацька картина «Я служив англійському королю /Obsluhoval jsem anglickeho krale»  відомого режисера Іржі Менцеля. Так що очікуймо чергової порції кпинів від росіян (зате їх люблять у Венеції і Роттердамі) і тих же поляків: за що така антипатія?

      Іржі Менцелю за рік виповниться вже 70, і це теж прикметно — цьогоріч у Берліні буде «заплив» режисерів пенсійного віку. Знаний митець є одним із фундаторів знаменитої чеської «нової хвилі» 60-х. Його «Поїзди під пильним наглядом» у далекому 67-му навіть «Оскара» отримали (тонка іронія вкупі з густо прописаним побутом та химеричними характерами персонажів багато в чому визначають манеру майстра). У Берліні Менцель уже мав нагороду — «Золотого ведмедя» — у 90-му за «Жайворонка на нитці» (фільм 70-го року був свого часу заборонений й відтак припізнився на фестивалі). У нашій країні найвідомішою стрічкою чеха є «Життя і незвичайні пригоди Івана Чонкіна» (1994) за однойменною книгою Володимира Войновича. Нова картина є екранізацією  роману Богуміла Грабала. Два десятиліття європейської історії з точки зору звичайного офіціанта з Праги... Серед акторів виділяється ім'я німкені Джулії Єнч, яка два роки тому здобула «Срібного ведмедя» (як краща актриса) на Берлінале за роль у фільмі «Софі Шоль».

      У конкурсі й картина іншого відомого режисера — француза Андре Тешіне. Йдеться про «Свідків / Les Temoins», де нас повернуть до початку 80-х і непростих взаємин між героями. У головних ролях Емануель Беар та Мішель Бланк. 64-річний Тешіне починав як кінокритик (у 1964—67 роки редагував знаменитий журнал «Кайє дю сінема»), потому були фільми «Бароко» (1979) з І.Аджані та Ж.Депардьє, «Готель «Амерік»» (1980) з Катрін Деньов, яку режисер полюбив і зняв ще в кількох своїх картинах («Місце злочину», «Улюблена пора року», «Злодії»). Тешіне узагалі любить акторів, йому належить, скажімо, відкриття таких імен, як Жюльєт Бінош та Емануель Беар...

      А свою власне кінематографічну кар'єру Тешіне починав колись асистентом в одного із знаменитих чільників французької «нової хвилі» Жака Ріветта (теж, до речі, редагував «Кайє...»). Останньому вже 78 літ, одначе його новий фільм «Не торкайся сокири / Ne touchez pas la hache» так само в конкурсі. В бій ідуть старики, інакше не скажеш. Це екранізація роману Оноре де Бальзака. Ріветт є носієм цінностей «чистого кіно» — його камера може годинами незворушно стежити за життям, у якому драматична, подієва складова майже не прозирається. Як, скажімо, у чотиригодинній «Прекрасній співрозмовниці»... Серед Ріветтових стрічок варто відзначити «Селіна й Жулі зовсім забрехалися» (1974), «Переможений амур» (1984), «Банда чотирьох» (1988).

      Інший французький режисер Франсуа Озон удвічі молодший — йому 39. Слава прийшла до нього з фільмом «Щурятник» у 98-му. З тих пір він користується незмінною увагою фанів кіно (до речі, нині в Києві відбувається ретроспектива фільмів цього режисера — спершу в кінотеатрі «Батерфляй», а з 1 лютого у «Жовтні»). У Берліні вже бували Озонові стрічки — «Краплі дощу на розпеченому камені» у 99-му і «Вісім жінок» у 2002-му (остання отримала тоді «Срібного ведмедя» за кращий акторський ансамбль). Нині витвір француза «Янгол / Angel» (спільне виробництво Франції, Бельгії, Великої Британії) завершує програму Берлінале — її покажуть на урочистому закритті фестивалю. Події розгортаються на початку ХХ століття, в Англії, це історія злету і падіння молодої жінки. У головних ролях Ромола Гарай, Шарлотта Ремплінг, Сем Дейл.

      Фестивальну програму взагалі вирішили окантувати французьким — як відомо, фільмом-відкриттям є картина «Життя в рожевому» Олів'є Даа — про знамениту співачку Едіт Піаф.

      Відзначу також участь у конкурсі відомого данійця Білле Аугуста у «Прощавай, Бафано / Goodbye Bafana» (виробництво Бельгії, Південної Африки, Великої Британії, Люксембургу). Режисерові 58 років, свою кінематографічну  кар'єру починав у Швеції — як оператор. Як режисер здобувся на шалений успіх фільмом «Петле-завойовник» (1987), який тріумфував у Каннах, отримавши «Золоту пальмову гілку». Заслуживши при цьому найвищі оцінки від світового кіногуру, самого Інгмара Бергмана. Останній запропонував Аyгусту свій сценарій, заснований на фактах життя його батька, під назвою «Благі наміри» (1992). Наслідок — новий «пальмовий» тріумф у Каннах. Що ж, побачимо, як воно складеться у Берліні.

      Загалом конкурсна програма повного метра (є ще й короткометражний конкурс) складається з 22 фільмів. Латинську Америку презентують фільми «Той рік, коли мої батьки поїхали відпочивати» (Аргентина—Бразилія, режисер Као Гамбургер) та «Інший» (Аргентина, Франція, Німеччина) Аріеля Роттера. Корею представлятиме Чжан Лу із фільмом «Пустельна мрія» (Південна Корея, Франція).  Від Китаю — «Шлюб Туї» Вана Кванана і «Загублені в Пекіні» Лі Ю. До китайського кіно Берлін виявляє незмінну прихильність. Як і до Японії, яка цього разу, щоправда, тільки в позаконкурсній копродукції з американцями — «Листи з Іво Джіми» знаменитого Клінта Іствуда (завершення Другої світової війни очима японців).

      Американців уже традиційно валом — осібно і в копродукції. Окрім уже названих — «Коли чоловік падає в лісі» (Канада, США)  Вайяна Еслінгера, «300» Зека Снайдера (поза конкурсом), «Прикордонне місто» Григорі Нава, «Добрий пастир» Роберта де Ніро, «Добрий німець» Стівена Содерберга. А ще британці — Річард Айр із фільмом «Нотатки про скандал» (поза конкурсом) і  Девід Маккензі з «Галлам Фоу».

      Німеччину представляють Штефан Рузовіцкі («Фальшивомонетник», ФРН, Австрія) і Крістіан Петцольд («Єлла»). Німці в копродукції у фільмі Сема Грабарські «Іріна Палм» (Німеччина, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Франція). І, зрештою, італійський фільм «В пам'ять про мене» Саверіо Констанцо.

      Країн-учасниць, як бачимо, не так уже й багато. Хоча вони представляють практично всі континенти, за винятком Австралії. Зауважили? Навіть маленький Люксембург двічі постає, бодай в копродукції. Чи не знак того, що варто думати про спільне виробництво з іноземними кінематографістами?

Р.S. За подіями 57-го Берлінського МКФ слідкуватиме наш спеціальний кореспондент Сергій Тримбач. Незабаром читачі «УМ» матимуть інформацію з перших рук.