Фінал для російських олігархів

      Чому публіка не заповнила всі глядацькі місця навіть на матчі «Динамо» — «Спартак»? Навіть «наші люди», що становлять чверть населення Ізраїлю, залишили половину трибун стадіону «Блюмфельд» у Тель-Авіві вільними. Відповідь на це питання не сподобається апологетам створення якогось об'єднаного російсько-українського чемпіонату. Ностальгія за суперництвом у чемпіонаті СРСР зійшла нанівець і вже не є рушійною силою для такого ж запеклого змагання нових поколінь. Звичайно, спогади про «той» футбол залишаються, але це ніяк не зміцнить «бази» під ідеєю повернення в минуле. На полях Ізраїлю на поверхню спливли не політичні, а суто ігрові моменти, які й виявили всі болячки двох кращих українських клубів. Проблеми «Динамо» й «Шахтаря», взяті з осінньої частини сезону, залишаються актуальними й зараз.

      Що ж до «історичного протистояння», то, звісно, «заруба» динамівців і спартаківців завжди матиме для вболівальників особливий шарм, який створювався десятиріччями. Але, складається враження, «червоно-білі» менше базікають про свої традиції, й при цьому продовжують їх ретельніше, ніж кияни — свої. Принаймні підопічні Володимира Федотова продемонстрували непогану якість фірмового стилю «Спартака» з його «мереживами». У Анатолія ж Дем'яненка від епохи Лобановського збереглася хіба наукова фізпідготовка. Однак у суботньому матчі вона не мала вирішального значення. Тож команди вдовольнилися нічиєю, яка була вигідна віце-чемпіонам Росії.

      Москвичам потрібно подякувати за те, що вони ще раз нагадали нам істину, відому з радянських часів: спартаківський футбол із його мисленням поступався київськiй машині лише тоді, коли в ній були відпрацьовані пресинг, до автоматизму доведена взаємодія, витривалість. А де зараз ці переваги «Динамо»? Лінійний захист у виконанні Гавранчича, Родріго й Каддурі вкотре довів свою неспроможність не лише через проблеми з виконавською майстерністю кожного футболіста, а насамперед через неузгодженості між гравцями. Утім на відміну від решти учасників Кубка Першого каналу, киянам не доведеться вже в лютому грати у єврокубках, тож Анатолій Васильович ще має час, аби створити команду. А наразі варто ще й ще прокрутити повтор епізодів, коли спартаківці розривали київську оборону, і винних — карати, міняти, навчати...

      До честі динамівців, вони змогли відіграти два пропущені голи. Але повторення рахунку легендарного матчу 1994 року не вийшло, бо в другому таймі команда, по суті, зупинилася й не могла створити в атаці нічого конструктивного. При цьому Мілевський знову даремно падав там, де мав шанс продертися віч-на-віч із голкіпером. А, сплюнувши на чорношкірого спартаківця перед телекамерами, роздратований Артем навряд чи додав собі «вістів» і в очах власників європейських клубів, і борців із футбольним расизмом.

      «Динамо» після двох нічиїх ще мало шанс виступити у фіналі, якщо «Спартак» та «Маккабі» вчора ввечері зіграли нульову нічию. Але такий варіант виглядав надто примарним. Як видно, цього року фінал Кубка Першого каналу в Ізраїлі буде суто російським. Бо чемпіон України підтримав почин динамівців і виявився на цей момент слабшим за своїх російських візаві. Тодi як  «Шахтар», і ЦСКА входять у сезон в єдиному ігровому ритмі, підопічні Валерія Газзаєва виявилися більш зіграними, збалансованими та дисціплінованими, аніж вихованці Мірчі Луческу. А вилучення капітана Анатолія Тимощука, попередження Срни за удар суперника після свистка, незібраність Маріки в гольових епізодах ще раз засвідчують: у донецького «інтернаціоналу» дисципліна й психологічна атмосфера в колективі зовсім не відповідають поставленим завданням.

      І ще про наболіле. Коли бачиш, з якими очима виходять на заміну Белік та Воробей, починаєш розуміти уболівальників, котрі на дух не переносять легіонерів. Талановиті українські збірники просто не одержують «зручних» передач від бразильських постачальників м'ячів. І це помітно неозброєним оком. Тож, мабуть, імовірний продаж Агахови в «Уїган», про що говорять цими днями, — вчасне рішення донецького менеджменту. І варто й надалі позбуватися тих, хто суттєво «забронзовів».

      Після поразки гірників московським армійцям знову хочеться згадати, що ЦСКА взяв Кубок УЄФА, маючи в основі п'ятьох-шістьох росіян. І це не голий патріотизм, а констатація факту. На турнірі в Ізраїлі обидва російські клуби охоче надавали ігровий час молодим доморощеним гравцям. Наші ж команди до цього ще не дійшли. Відтак і маємо на весь екран кислий вираз обличчя Олега Блохіна, який приїхав в Ізраїль переглядати кадри для національної збірної України.

ТАБЛО

Група А

«Динамо» — «Спартак» — 2:2

      Голи: Михалик. 26; Ребров. 30 (пен.) — Торбинський, 7; Павлюченко, 20

      Становище команд: «Динамо» — 2 (2 гри), «Спартак» — 1 (1), «Маккабі» — 1 (1).

Група В

«Шахтар» — ЦСКА — 0:2

      Голи: Вагнер Лав, 39; Жо, 44

      Вилучення: Тимощук, 90 («Ш»)

      Становище команд: ЦСКА — 6 (2), «Шахтар» — 0 (1), «Хапоель» — 0 (1)

А ТИМ ЧАСОМ...

Кубок Співдружності

Півфінали:

«Пахтакор» (Узбекистан) —

 «Шериф» (Молдова) — 1:0

ЦСКА (Росія, дубль) —

«Вентспілс» (Латвія) — 0:1

Фінал:

 «Пахтакор» — «Вентспілс» — 0:0, пен. — 9:8

      Так званий Кубок чемпіонів СНД у манежах Москви виграв ташкентський «Пахтакор». Це приємна новина для слабких, які полюбляють розповідати, що програли майбутнім переможцям. Нагадаємо, дубль донецького «Шахтаря» на Кубку Співдружності посів останнє місце в групі, поступившись у вирішальному матчі групового турніру саме узбекам — 0:4.

      Прикметно, що у фіналі «Пахтакор» здолав «Вентспілс» і таким чином реваншувався за поразку латвійцям у групі. Таким чином, Кубок СНД вперше поїхав до Азії.