Побиття Психей?

Довести у суді навмисне знущання над хворим практично не можливо

      Святошинський психоневрологічний інтернат — далеко не санаторій. Цей лікувальний заклад призначений для психічно хворих людей, які не можуть самостійно доглядати за собою і від яких відмовилися рідні та близькі. Він найбільший у Європі, а тому увага правозахисників до Святошинського інтернату особлива. Днями цей медичний заклад знову почали згадувати в пресі. Санітарка столичного інтернату Олена Сторожук побила тамтешню пацієнтку — саме це повідомлення, озвучене відомим правозахисником Едуардом Багіровим, шокувало багатьох. Пан Багiров очолює Міжнародну Лігу захисту прав громадян і запевняє, що звернення зi Святошинського психоневрологічного інтернату зі скаргами на персонал до нього надходять не вперше. За його словами, здебільшого йдеться про неналежне утримання пацієнтів і агресивність до них з боку санітарів. «Протягом останніх двох років я отримую від родичів скарги на умови утримання пацієнтів у цій лікарні. Незважаючи на те, що триває це вже не перший рік, що лікарню перевіряли відповідні органи, свавілля досі процвітає», — розповідає «УМ» Едуард Багіров.

      Начальник Центру громадських зв'язків Головного управління МВС України в Києві Володимир Поліщук підтвердив, що у Святошинський райвідділ міліції надійшла заява про побиття пацієнтки психоневрологічного інтернату. Сама Олена Сторожук твердить, що ніякого побиття не було, а підопічна випадково впала з ліжка, коли вона міняла їй памперси.

      Найприкріше, вважає пан Багіров, що довести навмисне знущання над хворою у суді справді архіскладно. Принаймні для цього потрібне підтвердження факту головним лікарем. Саме після розмови з головлiкарем, стверджує правозахисник, у нього й виникли підозри про систематичність аналогічних випадків. «Він дуже просив, аби цей інцидент не розголошували, щоб я приїхав і домовився з ним, бо 78 відсотків хворих визнані судом недієздатними. Тому, переконував він мене, жодна інстанція не розглядатиме таку заяву», — зазначає правозахисник.

У закладі такого типу без бійки не минає і дня

      Головний лікар інтернату Євген Тинок у розмові з кореспондентом «УМ» стверджував, що не все, викладене паном Багіровим, відповідає дійсності. За його словами, він справді пропонував правозахиснику приїхати. Однак тільки для того, щоб той на власні очі пересвідчився, яке в інтернаті ставлення до пацієнтів. «Зроблена Багіровим заява — не новорічна листівка. Потрібно було хоча б дочекатися висновків слідства», — обурюється лікар. А перевірка не забарилася, і, як стверджує пан Тинок, міліція відмовила у порушенні кримінальної справи, оскільки для цього немає жодних підстав. Санітарка Сторожук справді не догледіла пацієнтки, оскільки, коли міняла їй памперси, та впала і розбила носа. Однак за цим фактом профспiлковий комітет уже виніс їй догану, чого, на думку головного лікаря, було достатньо.

      За його словами, галас навколо буденного випадку здiйняли навмисне. В інтернаті, згідно з домовленостям, багато конфесій проводять служби. Саме одна з них, на думку пана Тинка, після заборони відвідувати заклад і придумала горезвісне побиття. «Вони приносять хворим різні фрукти. А одного разу почали пригощати їх смородиною величезних розмірів. Коли я перевірив її на рівень радіації, то з’ясувалося, що він перевищує норму в 4,5 раза! Я заборонив їм узагалі сюди приходити, — розповідає лікар. — Тоді «релігійники» поскаржилися організації «За досконалу психіатрію», яку очолює пані Панченко. Вона досить часто сюди навідувалася з невідомих мені причин. А згодом написала Багірову, що тут б’ють пацієнтів. Але бійки між пацієнтами відбуваються щодня. Ми ж доглядаємо за хворими людьми! Можливо, саме це малося на увазі». 

      У лікарні роботи справді вистачає. Інтернат налічує 705 ліжко-місць. На кожного санітара припадає до тридцяти підопічних, які потребують не лише їжі й тепла, а й елементарної допомоги, навіть при відвідуванні туалету. За все це кожен зi штатних працівників отримує близько 450 гривень. Очевидно, тому серед них майже немає киян — влаштовуватися сюди на роботу приїжджають переважно з передмістя. Але незважаючи навіть на умови, за яких доводиться рахувати кожну копійку, в інтернаті цінують цю роботу, адже як-не-як це все ж можливість зачепитися за життя у столиці.

      Однак після того, що сталося, Олена Сторожук, яка пропрацювала тут майже десять років, подала заяву на звільнення за власним бажанням. Не вірять у її вину і колишні колеги по роботі. Кажуть, що справді інколи не вистачає терпіння, адже підопічні зовсім не контролюють своїх дій, однак терпіння і витримка — одна з вимог до персоналу. Старший інспектор з кадрів Людмила Новікова каже, що подібні закиди на адресу лікарні почали все частіше з’являтися після того, як Євген Тинок почав наводити в інтернаті порядок. «Є дуже багато тих, хто просто всілякими методами намагається усунути чинного директора з займаної посади. Бо мають інтереси ті, хто стає опікунами їхнього майна після госпіталізації», — вважає пані Людмила.

Опікунське майно і державне утримання

      Про те, що відбувається з власністю пацієнтів після їх прийому до інтернату, тут воліють мовчати. Як і про таємничу опікунську раду, яка працює при районній держадміністрації. Коли пацієнт визнається недієздатним, саме вона виносить рішення, кого призначити його опікуном. І цією людиною далеко не завжди стає близький чи родич хворого. Опікун отримує 25 відсотків від пенсії пацієнта інтернату, також вирішує, що робити, наприклад, із його помешканням у столиці, яке теж переходить у його розпорядження — аж до виписки чи смерті власника.

      Працівники інтернату перешіптуються, що, незважаючи на закон, який забороняє продавати житлову площу душевнохворого, дуже часто саме так і стається. Кажуть, що за цим фактом прокуратура міста Києва вже порушила декілька кримінальних справ. Що ще більш цікаво: навіть директор Тинок, який повинен отримувати щорічні відомості про стан тієї чи іншої власності його підопічних, а потім звітувати перед чисельними перевірками, не може дочекатися відповідних документів від опікунської ради роками. Очевидно, законні вимоги головного лікаря когось дуже турбують, коли на кону стоїть житлова площа у столиці вартістю у десятки тисяч доларів.