1982 року в США вийшла книжка: Олекса Тихий. «Роздуми». У січні 1983 якийсь Вадим Зуєв у статті «Гримасы лицемерия» (журнал «Донбас») цинічно писав: «И только когда логическое развитие антинародной закваски и Копелева, и Тихого привели их — через выезд в Израиль — на задворки Западной Европы, когда, следуя жестоким законам предательства, подписались они под сионистским воззванием в защиту польской контрреволюции, всем стало ясно, какие лютые враги нас окружали». У цей час «на задвірках Східної Європи» від виразки дванадцятипалої кишки, атеросклерозу, анемії, гепатиту й інших тяжких хвороб, можливо, й раку, політв'язень Тихий швидко втрачав вагу (при зрості 178 см наприкінці 1981-го він важив 41 кг). Тричі його возили до тюремної лікарні ВС-389/35, двічі оперували— востаннє на початку 1984-го. На останнє сорокахвилинне побачення з сином Володимиром 19.04.1984 Тихого ввели попід руки, у нього навіть облазили нігті, він не міг сидіти — одні маслаки — але посміхався, був милостивим, згадував Нагірну проповідь Христа. Цей, за висловом Євгена Сверстюка, Дон Кіхот ХХ століття з обличчям європейського президента пішов на смерть так, як його предки йшли на палю.