Запорожець за Одером,

      Збірна України ще продовжує виступи на чемпіонаті світу, але за медалі вже не бореться. Трохи забракло вдачі, дещо «підставили» чемпіони Європи французи, а іноді думається, що не вистачило гравців високого рівня. Таких як Олег Великий чи В'ячеслав Лочман, котрі не виступають на «мундіалі» з різних причин.

Дорога за кордон

      Першим із гандболістів Запоріжжя шлях до німецької бундесліги пройшов Олег Великий. Його трансфер у 2001 році був одним із найдорожчих у світі, однак власники клубу «Тусем» не прогадали: в Ессені українець адаптувався без проблем і став одним із лідерів команди. В'ячеслав Лочман певний час залишався лідером «Запоріжтрансформатора», доки не зазнав важкої травми. За клопотанням Олега Великого, праву ногу Лочмана оперували в Німеччині. Операція була складною, як, зрештою, і лікування. Участь рідного клубу у своїй реабілітації Слава визнав надто скромною і невдовзі опинився в німецькій команді «Гроссвальштадт».

      Бундесліга стала для українських гандболістів «вікном у Європу». Окрім Великого, який тепер грає вже в «Кронау», за Одер із Запоріжжя перебралися Іван Бровко («Мельзунген») і Сергій Шельменко («Кронау»). Усі задоволені своєю долею. Хоча Олег Великий, відвідавши Запоріжжя вже у статусі громадянина Німеччини, з гумором поскаржився: «І там крадуть! Нашу з Катею трикімнатну квартиру двічі «чистили»! Раз так, то сина Микиту ми зареєстрували в посольстві України. Виповниться 16 — сам вирішуватиме, громадянином якої країни йому бути».

Лочман поки що наш

      Днями деякі ЗМІ повідомили, що громадянство Німеччини вже прийняв і В'ячеслав Лочман, розлучившись не лише з Україною, а й обома дружинами — гандбольною і своєю рідною Ганною Сорокіною, відомою стрибункою у воду. Невже?.. Після перемоги в серії «плей-оф» над португальцями тренер збірної України Сергій Кушнирюк казав: «Я радий, що після шестирічної перерви ми знову пробилися на чемпіонат світу, а в Німеччині дуже розраховуємо на Лочмана, який після важкої травми відновив свої виступи в бундеслізі».

      Позавчора на дзвінок кореспондента «УМ» до запорізької квартири Лочманів відповіла мати В'ячеслава. «Дурницю пишуть газети, — відразу ж пояснила Людмила Георгіївна. — Як можна приписувати Славі громадянство, якщо він у Німеччині не прожив і чотирьох років! Потрібно ж не менше п'яти. Так що не паспорт, а травми закрили йому шлях до збірної. Це нам і Кушнирюк казав».

      Відновившись після низки ушкоджень, влітку 2005 року В'ячеслав востаннє допоміг збірній — здобути путівку на чемпіонат Європи-2006. Без його 12 голів до Швейцарії могли поїхати не українці, а греки. Четверту серйозну травму (дрібні не рахуємо) Лочман отримав у бундеслізі, коли на його ногу звалився 120-кілограмовий гравець команди з Любека. Українець знову опинився поза грою. Спершу потрапив на лікарняне ліжко, затим — на лаву запасних. На кілька місяців. Тому невдовзі його шлях проліг до Арабських Еміратів: «Гроссвальштадт» на умовах оренди передав Лочмана одному з багатих дубайських клубів.

      У розмові пані Людмила повідомила: «Син уже з тиждень в Африці — зі своєю новою командою поїхав на тренувальний збір до Тунісу. Ми віримо, що Слава ще зіграє і за збірну України, адже він же сильний і по-хорошому впертий. Ми ж раділи, що в Німеччині ніби за двох грав Юра, синів кум».

      Мати В'ячеслава мала на увазі Юрія Петренка, хрещеницею якого є трирічна донька Лочмана і Ганни Сорокіної. Що підтвердила Людмила Георгіївна, так це розлучення зіркової спортивної пари: «Розірвати шлюб минулого року запропонувала наша невістка. Та Слава недовго холостякував і вже влітку одружився. Хто дружина? Не спортсменка, а це, мабуть, і краще. Бо ж Сорокіній все бракувало часу на відвідини Слави — до Німеччини ми з батьком їздили».

      У липні В'ячеславу Лочману виповниться 30, але він не записує себе у ветерани й ставить перед собою високі спортивні цілі. Якось розповідав, що сезон у бундеслізі завершується суперпоєдинком «Північ» проти «Півдня». Прилад за воротами, що фіксує швидкість польоту гандбольного м'яча, після кидка Слави показав 110 км/год — до рекорду бундесліги забракло лише трохи. Але це ще, сподівається запоріжанин, можна буде поправити.